ГЕРМЕНЕВТИКА – 1) теория и методология истолкования текстов («искусство понимания»); 2) течение в философии 20 в. Хотя история герменевтики может быть прослежена через Средневековье до античности, понятие герменевтики в его современном значении восходит к Новому времени. Приблизительно в середине 17 в. устанавливается различие между ходом истолкования и его методом: герменевтика как учение о «правилах» истолкования начинают отделять от экзегетики (как лишенной методологической рефлексии практики комментирования). Революционный шаг в становлении герменевтики как самостоятельной дисциплины сделан Шлейермахером, принципиально расширившим сферу подлежащих истолкованию текстов: для Шлейермахера – это «учение об искусстве понимания» письменных документов вообще. Задачу герменевтики составляет прояснение условий, делающих возможным уразумение смысла того или иного текста. Всякий письменный документ, по Шлейермахеру – это языковое обнаружение, имеющее двойную природу: с одной стороны, он – часть общей системы языка, с другой – продукт творчества некоторого индивида. Перед герменевтикой стоит поэтому двойная задача: исследование языкового обнаружения в качестве элемента определенной языковой системы и вместе с тем – как обнаружения стоящей за ним уникальной субъективности. Первую часть задачи выполняет «объективное» (или «грамматическое») истолкование, вторую – «техническое» (или «психологическое»). Грамматическое истолкование анализирует текст как часть определенной лексической системы, психологическое же – индивидуальный стиль, т.е. комбинации выражений, не заданные лексической системой.
Важным этапом становления герменевтики была «философия жизни» Дильтея, в рамках которой герменевтике приписывается особая методологическая функция. Дильтею принадлежит заслуга систематического развития тезиса, согласно которому, «понимание» есть не частный аспект теории познания, но фундамент гуманитарного знания («наук о духе») вообще. Это положение Дильтея, однако, было подготовлено интенсивными дискуссиями в исторической (И.Г.Дройзен) и филологической (А.Бёк) науке второй половины 19 в. Дройзен, в частности, обратил внимание на методологический изъян, препятствующий историографии стать наукой. Методом исторического познания, по Дройзену, должно стать «понимание». Предмет последнего составляют не объективные факты, а то, что уже было в свое время интерпретировано; работа историка – это «понимающее схватывание» уже когда-то понятого. Сходным образом трактует задачи гуманитарного познания А.Бёк. Документы, с которыми имеет дело филолог, уже заключают в себе знание, являются результатом прошлого процесса познания. Отсюда особая продуктивность филологии, представляющей собой, согласно формуле А.Бёка, «познание познанного».
Дильтеевская идея герменевтики была частью его грандиозного методологического проекта, цель которого состояла в обосновании значимости историко-гуманитарного познания и несводимости процедур последнего к процедурам естественнонаучного познания. «Понимание» есть, по Дильтею, единственно адекватное средство передачи целостности, именуемой Жизнью. «Понимание» (вначале весьма сходное с «переживанием») трактуется при этом как та процедура, благодаря которой «жизнь» вообще может быть прояснена и осмыслена. «Жизнь» здесь – наименование духовно-исторического мира, важнейшей характеристикой которого является его изоморфность нам как познающим. Живое может быть познано живым. Продукты творчества той или иной индивидуальности суть не что иное, как объективации жизни, и в известном смысле можно сказать, что мы понимаем в другом то, что понимаем в себе самих. Многократно пересматривая свою концепцию понимания, Дильтей то сосредоточивается на его интуитивном и в этом смысле иррациональном характере, то подчеркивает связь интуитивного постижения с понятийным мышлением. Под влиянием критики со стороны баденского неокантианства (Риккерт), а затем и под влиянием феноменологии Гуссерля, Дильтей стремится освободить свою концепцию от явного психологизма. Он заостряет внимание на нетождественности понимания «вчувствованию», вводит, наряду с понятием «переживание», понятия «выражение» и «значение», а также обращается к понятию «объективного духа» Гегеля. Понимание как воспроизводящее переживание имеет дело не только с индивидуальными психическими актами, но со сферой не сводимых к отдельным субъектам идеальных значений. Методологические размышления Дильтея легли в основу ряда концепций «герменевтической логики» (Г.Шпет в России, X.Липпс и Г.Миш в Германии), согласно которым сфера логического не схватывается одним только дискурсивным мышлением, но охватывает и недискурсивные формы выражения смысла. Предметом логики становятся, наряду с понятиями и суждениями, метафоры и символы (См. также ДИСКУРС).
Превращение герменевтики в философию связано с именем Хайдеггера, который стал рассматривать «понимание» не в гносеологическом, а в онтологическом плане, т.е. не как способ познания, а как способ существования. В экзистенциальной аналитике, развиваемой им в работе Бытие и время (1927), «понимание» выступает как одна из основных характеристик человеческого бытия (Dasein). Последнее есть то место в бытии, в котором возможна постановка вопроса о смысле последнего.
Человеческое бытие, т.о., изначально находится в ситуации понимания. Задача герменевтики состоит в истолковании этой ситуации. Эти положения легли в основу концепции философской герменевтики Гадамера, представляющей собой, по меткому выражению Поля Рикёра, результат «прививки» экзистенциальной феноменологии к традиции герменевтики как теории и практики истолкования текстов.
Для Гадамера, как и для Хайдеггера, понимание есть форма первичной данности мира человеку. Оно не просто лежит в основе нашего отношения к тем или иным текстам, но в основе нашего отношения к миру. Процесс понимания текста неотделим от процесса самопонимания читающего. Но это ни в коей мере не означает, что в процессе интерпретации интерпретатор волен подвергать текст насилию, сообразуясь исключительно со своими собственными запросами. В ходе истолкования речь идет о понимании того предметного содержания (Sache), которое несет в себе текст и которое не зависит ни от наших интенций, ни от интенций автора.
Хайдеггеровскими размышлениями о языке, развитыми им в работах 1930–1950-х, инспирирована и выдвигаемая Гадамером философия языка. Именно благодаря языку традиция существует как живой континуум. В медиуме языка становится возможным то, что Гадамер называет «действенно-историческим сознанием»: понимаемое нами произведение, сколь бы исторически далеким от нас оно ни было, вступает с нами в диалог и тем самым оказывается частью «события традиции» (равным образом частью этого события является и наша интерпретация).
Превращению герменевтики в философию противостоит привычный подход, согласно которому герменевтика была и остается теорией и методологией истолкования текстов. Такую методологию, опираясь на основополагающие тезисы Шлейермахера и Дильтея, разработал Э.Бетти, последователи которого энергично полемизируют с Гадамером, усматривая в его концепции апологию субъективизма.
С иных, чем Гадамер, позиций, раскрывает философское измерение герменевтики Рикёр. Стремясь преодолеть языковую центрированность подхода Гадамера, Рикёр привлекает внимание к иным объективациям человека, нежели запечатленные в (языковой) традиции продукты творчества. К числу таких объективаций принадлежат прежде всего символы. Основная черта символа – избыточность смысла. Символы суть структуры значения, в которых один смысловой план указывает на другой, скрытый план. Поскольку анализ символов с целью расшифровки заключенного в них скрытого смысла предпринят, с одной стороны, психоанализом, с другой – структурализмом, философская герменевтика выступает как «арбитр в споре интерпретаций».
Bладимир Малахов
суботу, 27 вересня 2008 р.
Рівні інтерпретації тексту
Для розуміння герменевтики необхідно розрізняти поняття «твір», «текст» (див. ВІКІПЕДІЯ) і «дискурс» (Дискурс – это единство непосредственно речи и внешних факторов, влияющих на особенности этой речи. Например, литературный дискурс или политический дискурс – для передачи сообщений используются разные языковые средства и разные средства невербальной коммуникации. , Або те ж саме на ВІКІПЕДІЇ). Детально з цими поняттями вас знайомить курс, що має назву «Текстознавство». Ми розглянемо лише ті визначення, від яких ми будемо відштовхуватись, вивчаючи теорію твору.
Під текстом у широкому значенні прийнято розуміти структуру, що складається з елементів значення, єдності цих елементів та вираження цієї єдності; у вузькому значенні – єдність мовних знаків, що організовані за нормами конкретної мови і є носіями інформації.
Дискурс – це сукупність висловлювань, що стосуються певної проблематики, розглядаються у взаємних зв’язках з цією проблематикою, а також у взаємних зв’язках між собою. Одиницями дискурсу є конкретні висловлювання, які функціонують у реальних історичних, суспільних та культурних умовах, а в своєму змісті та структурі відбивають часовий аспект. Інтеракції між партнерами, що витворюють даний тип дискурсу, а також простір. В якому він відбувається, значення, які він творить, використовує, репродукує або перетворює.
Таким чином, можемо сформулювати 3 рівні інтерпретації тексту.
1. Філософічний рівень – передбачає інтерпретацію з точки зору відповідей на метафізичні запитання. Інтелектуальна діяльність такого типу піддається типологізації лише за способом мислення, але не прив’язується до конкретного знання або досвіду культурної традиції, окрім самої мови і суб’єкта мовлення; філософування – це чисте міркування (філософська герменевтика Мартіна Гайдеггера). Як правило, філософія не є безпосередньою підставою для оцінки тексту. Вона готує грунт для розгортання тих чи інших критично-філософських стилів.
2. Критично-філософський рівень – окреслює наявність так званих критично-філософських стилів, що є практичними дослідницькими методологіями, які пропонують ту чи іншу систему інтерпретації тексту (теорія архетипів Карла Густава Юнга, структуралізм Ролана Барта). Цей рівень з одного боку пов’язаний з певними філософськими передумовами, а з другого – орієнтується на якусь конкретну ідеологію.
3. Ідеологічний рівень – створює жорстку систему нормативів, висуваючи на перший план вимоги до тексту, а не потребу його зрозуміти. У цьому випадку дослідник відштовхується не від самого тексту, а від цієї нормативної системи, і вдається до інтерпретації з готовою схемою (найкращий приклада – підручники, в яких всі твори пояснювалися з точки зору ленінської ідеології)…
Під текстом у широкому значенні прийнято розуміти структуру, що складається з елементів значення, єдності цих елементів та вираження цієї єдності; у вузькому значенні – єдність мовних знаків, що організовані за нормами конкретної мови і є носіями інформації.
Дискурс – це сукупність висловлювань, що стосуються певної проблематики, розглядаються у взаємних зв’язках з цією проблематикою, а також у взаємних зв’язках між собою. Одиницями дискурсу є конкретні висловлювання, які функціонують у реальних історичних, суспільних та культурних умовах, а в своєму змісті та структурі відбивають часовий аспект. Інтеракції між партнерами, що витворюють даний тип дискурсу, а також простір. В якому він відбувається, значення, які він творить, використовує, репродукує або перетворює.
Таким чином, можемо сформулювати 3 рівні інтерпретації тексту.
1. Філософічний рівень – передбачає інтерпретацію з точки зору відповідей на метафізичні запитання. Інтелектуальна діяльність такого типу піддається типологізації лише за способом мислення, але не прив’язується до конкретного знання або досвіду культурної традиції, окрім самої мови і суб’єкта мовлення; філософування – це чисте міркування (філософська герменевтика Мартіна Гайдеггера). Як правило, філософія не є безпосередньою підставою для оцінки тексту. Вона готує грунт для розгортання тих чи інших критично-філософських стилів.
2. Критично-філософський рівень – окреслює наявність так званих критично-філософських стилів, що є практичними дослідницькими методологіями, які пропонують ту чи іншу систему інтерпретації тексту (теорія архетипів Карла Густава Юнга, структуралізм Ролана Барта). Цей рівень з одного боку пов’язаний з певними філософськими передумовами, а з другого – орієнтується на якусь конкретну ідеологію.
3. Ідеологічний рівень – створює жорстку систему нормативів, висуваючи на перший план вимоги до тексту, а не потребу його зрозуміти. У цьому випадку дослідник відштовхується не від самого тексту, а від цієї нормативної системи, і вдається до інтерпретації з готовою схемою (найкращий приклада – підручники, в яких всі твори пояснювалися з точки зору ленінської ідеології)…
Поняття герменевтики
Слово «герменевтика» походить від імені грецького бога Гермеса, основним завданням якого було тлумачити людям волю богів – тобто робити інтерпретацію того, що сказали боги. За легендою, він поклявся своєму батькові Зевсу, що ніколи не буде брехати, але й не обіцяв говорити всієї правди. Звідси, герменевтика – це мистецтво тлумачити щось незрозуміле чи навіть викривлене, пояснювати сенс чужої мови чи знака.
Все на світі впирається в проблему для розмови: є нам про що поговорити чи немає. Герменевтика (тобто теорія інтерпретації) покликана вирішувати загальні проблеми комунікації – з’ясовувати та пояснювати різні точки зору з того чи іншого приводу, знаходячи спільний грунт для розмови, обміну думок, розуміння проблеми в межах певного колективу.
У суспільстві функцію герменевтики виконує журналістика. Чому? Перетравлюючи найрізноманітніші факти, ЗМІ, представляють їх у доступній та зрозумілій для всіх формі. Іншими словами, через пресу людина отримує один із можливих варіантів інтерпретації того чи іншого явища.
Проблема інтерпретації безпосередньо пов’язана з проблемою влади. У вузькому аспекті цю проблему розкриває вислів «преса – четверта влада». У широкому розумінні справжня влада полягає у нав’язуванні суспільству певного світогляду – тобто мова йде про ідеологічний тиск на суспільство.
Слід зазначити, що ХХ ст. було найбільш ідеологізованим. Саме в ХХ ст. виникає найбільша кількість –ізмів- сурогатів тих чи інших точок зору, нав’язаних тоталітарним чином. Вони свідчили про спрощення і звуження міркувань людини про світ, про підміну змісту міркування певним ярликом.
Як наслідок, відбувається уніфікації та меркантилізація суспільного життя. Виникає поняття (усвідомлення) того, що рух виникає у конфлікті, який саме через те і не має виключно негативного значення. Через засилля ідеологічного мислення інтелектуали ХХ століття (повоєнних років) шукають штучних конфліктів, споріднених із загальним авангардизмом. Стає загальновизнаним (з точки зору логічного мислення, це є не зрозумілим і до сьогодні), що, по-перше, конфлікт можливий поза правилами гри як збочення, і по-друге, головне, що такий конфлікт може бути цінним сам по собі. Це не є справедливим з багатьох поглядів. Адже конфлікт можливий не тільки між ідеями, а й усередині самої ідеї, у процесі міркування, навіть у мовчанні, якщо вважати його найвищою формою поезії та філософії.
Терміни перетворюються на ярлики, коли та сама назва вживається різними корпораціями у різних значеннях. Відбувається маніпулювання сутностями – з метою обману співрозмовника, або через відсутність певного загального тла, спроможний виробити для людини якийсь спільний знаменник в інформаційному морі.
Все на світі впирається в проблему для розмови: є нам про що поговорити чи немає. Герменевтика (тобто теорія інтерпретації) покликана вирішувати загальні проблеми комунікації – з’ясовувати та пояснювати різні точки зору з того чи іншого приводу, знаходячи спільний грунт для розмови, обміну думок, розуміння проблеми в межах певного колективу.
У суспільстві функцію герменевтики виконує журналістика. Чому? Перетравлюючи найрізноманітніші факти, ЗМІ, представляють їх у доступній та зрозумілій для всіх формі. Іншими словами, через пресу людина отримує один із можливих варіантів інтерпретації того чи іншого явища.
Проблема інтерпретації безпосередньо пов’язана з проблемою влади. У вузькому аспекті цю проблему розкриває вислів «преса – четверта влада». У широкому розумінні справжня влада полягає у нав’язуванні суспільству певного світогляду – тобто мова йде про ідеологічний тиск на суспільство.
Слід зазначити, що ХХ ст. було найбільш ідеологізованим. Саме в ХХ ст. виникає найбільша кількість –ізмів- сурогатів тих чи інших точок зору, нав’язаних тоталітарним чином. Вони свідчили про спрощення і звуження міркувань людини про світ, про підміну змісту міркування певним ярликом.
Як наслідок, відбувається уніфікації та меркантилізація суспільного життя. Виникає поняття (усвідомлення) того, що рух виникає у конфлікті, який саме через те і не має виключно негативного значення. Через засилля ідеологічного мислення інтелектуали ХХ століття (повоєнних років) шукають штучних конфліктів, споріднених із загальним авангардизмом. Стає загальновизнаним (з точки зору логічного мислення, це є не зрозумілим і до сьогодні), що, по-перше, конфлікт можливий поза правилами гри як збочення, і по-друге, головне, що такий конфлікт може бути цінним сам по собі. Це не є справедливим з багатьох поглядів. Адже конфлікт можливий не тільки між ідеями, а й усередині самої ідеї, у процесі міркування, навіть у мовчанні, якщо вважати його найвищою формою поезії та філософії.
Терміни перетворюються на ярлики, коли та сама назва вживається різними корпораціями у різних значеннях. Відбувається маніпулювання сутностями – з метою обману співрозмовника, або через відсутність певного загального тла, спроможний виробити для людини якийсь спільний знаменник в інформаційному морі.
пʼятницю, 26 вересня 2008 р.
четвер, 25 вересня 2008 р.
Проблеми інтерпретації художнього тексту
Для поглибленого вивчення теорії сприймання і розуміння твору. Тексти наукових статей вміщені в Донецькому віснику наукового товариства ім. Тараса Шевченка
Поглиблене вивчення герменевтики
А це лінк для тих, хто хоче знати трошки більше
А також для тих, хто розуміє, що наукове життя трошки цікавіше, ніж його встигають подати викладачі під час практичних і лекційних занять:"Образи і символи смерті в культурі"
Григорій Грабович. Апорія українського формалізму
А також для тих, хто розуміє, що наукове життя трошки цікавіше, ніж його встигають подати викладачі під час практичних і лекційних занять:"Образи і символи смерті в культурі"
Григорій Грабович. Апорія українського формалізму
С.Квіт "Основи герменевтики"
За цим лінком ви можете знайти презентаційний матеріал С.Квіта "Основи герменевтики"
Роль автоматизму у сприйманні
35.Роль автоматизму у сприйманні
Коли мова заходить про сприймання, слід мати на увазі насамперед автоматизм. В одних випадках ним пробують пояснити швидкість тем засвоєння матеріалу, в інших – появу коректорських помилок. Автоматизм в ході засвоєння тексту слід розуміти не як звичайну бездумність, не як полегкість, що її дозволяє собі читач на шкоду розумінню, а як особливе пришвидшене виконання роботи, не раз виконувальної роботи. Такий автоматизм зустрічається не лише при читанні, а й при виконанні найрізноманітніших буденних справ. Тільки після того, як стандартні рухи сотні раз повторилис і запам`яталися, ми з легкістю можемо читати різні твори автоматично. Автоматизм читацького сприйняття – це пришвидшене виконання роботи, яка не раз виконувалась раніше. Він виникає лише за умови, коли людина швидко читає. Автоматизм сприймання дозволяє звичайному читачеві всю свою увагу спрямовувати не на літери і слова, а на думку автора. Букви і слова стоять немов би віхами, знаками, за якими читач вгадує, або намагається вгадати перебіг авторської думки, перебіг розповіді. Стандартні ситуації, звукові комплекси (або звукові групи або групи букв) викликають у свідомості певні значення порівняно відчутно взаємопов`язаність звуків і значення, зокрема автоматизм цього зв`язку можна простежити на тих прикладах, де зв`язок між звуком і значенням слова тільки-но утвердився.
Коли мова заходить про сприймання, слід мати на увазі насамперед автоматизм. В одних випадках ним пробують пояснити швидкість тем засвоєння матеріалу, в інших – появу коректорських помилок. Автоматизм в ході засвоєння тексту слід розуміти не як звичайну бездумність, не як полегкість, що її дозволяє собі читач на шкоду розумінню, а як особливе пришвидшене виконання роботи, не раз виконувальної роботи. Такий автоматизм зустрічається не лише при читанні, а й при виконанні найрізноманітніших буденних справ. Тільки після того, як стандартні рухи сотні раз повторилис і запам`яталися, ми з легкістю можемо читати різні твори автоматично. Автоматизм читацького сприйняття – це пришвидшене виконання роботи, яка не раз виконувалась раніше. Він виникає лише за умови, коли людина швидко читає. Автоматизм сприймання дозволяє звичайному читачеві всю свою увагу спрямовувати не на літери і слова, а на думку автора. Букви і слова стоять немов би віхами, знаками, за якими читач вгадує, або намагається вгадати перебіг авторської думки, перебіг розповіді. Стандартні ситуації, звукові комплекси (або звукові групи або групи букв) викликають у свідомості певні значення порівняно відчутно взаємопов`язаність звуків і значення, зокрема автоматизм цього зв`язку можна простежити на тих прикладах, де зв`язок між звуком і значенням слова тільки-но утвердився.
Поєднання елементарних стилів
34.Поєднання елементарних стилів
Твори, продуктом сприйняття котрих повинна бути настанова., налаштованість, які відбивають живе споглядання і орієнт. на нього ми назив. агітаційними. Твори, що формулюють логік. побудовану систему елементарних поглядів, не пов`язаних з детал. знанням наук. фактів і теорій і таку що опир. на здоровий глузд, на очевидні факти, повідомлення, що викл. зміни в буден. свідомості відносно числених груп неспеціалістів і орієнтов. на режим перших ступенів абстрактного мислення, ми назив. популярними.
Твори, основані на цілісному знанні про закономірності й істотні зв`язки явищ, що відображають вищий етап абстрактного мислення, ми називаємо теоретичними.
Факти та положення, необх. для прийняття рішень і сприймання звич. на віру, що мають форму готов. знання, містять. в орієнтов. на практику творах, які ми називаємо прикладними. Комбінуючи ці елементарні стилі, можна мати і наукове, і публіцистичне, і художнє мовлення, стиль. Елементарні стилі породжують елементарні типи творів, у яких існують такі структурні змістові ознаки, які відтворюють параметри описуваних явищ, логіку процесів тощо.
Твори, продуктом сприйняття котрих повинна бути настанова., налаштованість, які відбивають живе споглядання і орієнт. на нього ми назив. агітаційними. Твори, що формулюють логік. побудовану систему елементарних поглядів, не пов`язаних з детал. знанням наук. фактів і теорій і таку що опир. на здоровий глузд, на очевидні факти, повідомлення, що викл. зміни в буден. свідомості відносно числених груп неспеціалістів і орієнтов. на режим перших ступенів абстрактного мислення, ми назив. популярними.
Твори, основані на цілісному знанні про закономірності й істотні зв`язки явищ, що відображають вищий етап абстрактного мислення, ми називаємо теоретичними.
Факти та положення, необх. для прийняття рішень і сприймання звич. на віру, що мають форму готов. знання, містять. в орієнтов. на практику творах, які ми називаємо прикладними. Комбінуючи ці елементарні стилі, можна мати і наукове, і публіцистичне, і художнє мовлення, стиль. Елементарні стилі породжують елементарні типи творів, у яких існують такі структурні змістові ознаки, які відтворюють параметри описуваних явищ, логіку процесів тощо.
конструктивний принцип елементарного стилю
33.Конструктивний принцип елементарного стилю
Конструкт. принцип елемент. стилю. „Малюнок стилю”.
У конструкт. принципу елем. стилю ми вкл. наступні риси творів:
а) співвідношення комун. і пізнав. підструктур
б) домінування однієї із складових (естетичної, психолог., логічн., інформ. складових).
Малюнок стилю:
1.характер отрим. читачем знання (що форм. або готове знання);
2.переважна спрямованість на дію, чи на усвідомлення і пов`яз. з цим ступінь складності зображення, що вкл. в себе
2.1 оптимальна довжина одного елемента тексту.
2.2 кількість шпарин (смисл. пробел)
2.3 ступінь цілісності (членування) відображення
2.4 ступінь розгортання внутр. мовлення;
2.5 жорсткість співвідношення плану змісту і плану виразу. Із перелічених особливостей елем. стилю вплив. притаманні йому особливості вживання лексич. засобів та синтаксис. конструкцій.
Конструкт. принцип елемент. стилю. „Малюнок стилю”.
У конструкт. принципу елем. стилю ми вкл. наступні риси творів:
а) співвідношення комун. і пізнав. підструктур
б) домінування однієї із складових (естетичної, психолог., логічн., інформ. складових).
Малюнок стилю:
1.характер отрим. читачем знання (що форм. або готове знання);
2.переважна спрямованість на дію, чи на усвідомлення і пов`яз. з цим ступінь складності зображення, що вкл. в себе
2.1 оптимальна довжина одного елемента тексту.
2.2 кількість шпарин (смисл. пробел)
2.3 ступінь цілісності (членування) відображення
2.4 ступінь розгортання внутр. мовлення;
2.5 жорсткість співвідношення плану змісту і плану виразу. Із перелічених особливостей елем. стилю вплив. притаманні йому особливості вживання лексич. засобів та синтаксис. конструкцій.
Сприймання і розуміння твору
32.Сприймання і розуміння.
Першим і найбільш аксиоіоматичним положенням теорії сприймання є розуміння твору є закон Гумбольдта. – Потебні. про об`активність суб`єктивізму читацького розуміння твору: думка в мові переходить повністю або частково до того, хто слухає, хоч від цього не зменшується розумової власності мовця. У визначенні процесу розуміння криється об`активний факт суб`єктивізму людського розуміння, оскільки кожен думає своєю власною думкою. Таким чином, процес не є пасивним відтворенням почутого. Мовний вплив стає можливим лише при певній творчій діяльності адресата. Сприймання твору є керований автором процес продукування твору адресатом. Цей процес включає сенсорні процеси(відчуття), Перцепцію (пізнання), рецепцію (розуміння). ). Сенсорні процеси – це фізіологічні процеси отримання інформації з навколишнього середовища, які залежать від стану організму й сенсорної системи. Ці процеси залежать від організації комунікативного процесу. перцепція – процес, що тісно пов`язаний із розумінням і більшою мірою залежить від пам`яті перцептивного досвіду аудиторії, її уваги. Розуміння – певним чином організований процес, включення сприйнятого факту чи фактів у поняттєву систему адресата. Сприймання – процес дуже складний і неоднозначний.
Першим і найбільш аксиоіоматичним положенням теорії сприймання є розуміння твору є закон Гумбольдта. – Потебні. про об`активність суб`єктивізму читацького розуміння твору: думка в мові переходить повністю або частково до того, хто слухає, хоч від цього не зменшується розумової власності мовця. У визначенні процесу розуміння криється об`активний факт суб`єктивізму людського розуміння, оскільки кожен думає своєю власною думкою. Таким чином, процес не є пасивним відтворенням почутого. Мовний вплив стає можливим лише при певній творчій діяльності адресата. Сприймання твору є керований автором процес продукування твору адресатом. Цей процес включає сенсорні процеси(відчуття), Перцепцію (пізнання), рецепцію (розуміння). ). Сенсорні процеси – це фізіологічні процеси отримання інформації з навколишнього середовища, які залежать від стану організму й сенсорної системи. Ці процеси залежать від організації комунікативного процесу. перцепція – процес, що тісно пов`язаний із розумінням і більшою мірою залежить від пам`яті перцептивного досвіду аудиторії, її уваги. Розуміння – певним чином організований процес, включення сприйнятого факту чи фактів у поняттєву систему адресата. Сприймання – процес дуже складний і неоднозначний.
Твір як феномен соціальної свідомості
31.Твір як феномен соц. свідомості
Твір – це продукт мовної діяльності людини, найчастіше закріплений в тексті. Твір – це мовне вираження творця. Твір створюється за законами мовної діяльності.Твір – відображення навколишнього світу, суспільства і його проблем. Автор іноді протиставляє в своєму творі різні епохи. Журналістський твір спрямований на іеформування читача, тобто найчастіше журналіст інформує про поточні події свого суспільства. Існує певна інформаційна система. Під соціальною інф. системою необхідно розуміти, таку систему відомих фактів, яка має долю ентропій, тобто невизначеності в суспільстві. Та система фактів, яка є сталою, якій све відомо, - не є інформаційною, бо вона не несе ніякої інформації тчленам суспільства. Автор, щоб зацікавити читача повинен розглядати у творі актуальні події. Всі свої задуми, автор доносить через твір. Автор через твір викладає свої погляди на світ, він ділеться своїми поглядами з реципієнтами.
Твір – це продукт мовної діяльності людини, найчастіше закріплений в тексті. Твір – це мовне вираження творця. Твір створюється за законами мовної діяльності.Твір – відображення навколишнього світу, суспільства і його проблем. Автор іноді протиставляє в своєму творі різні епохи. Журналістський твір спрямований на іеформування читача, тобто найчастіше журналіст інформує про поточні події свого суспільства. Існує певна інформаційна система. Під соціальною інф. системою необхідно розуміти, таку систему відомих фактів, яка має долю ентропій, тобто невизначеності в суспільстві. Та система фактів, яка є сталою, якій све відомо, - не є інформаційною, бо вона не несе ніякої інформації тчленам суспільства. Автор, щоб зацікавити читача повинен розглядати у творі актуальні події. Всі свої задуми, автор доносить через твір. Автор через твір викладає свої погляди на світ, він ділеться своїми поглядами з реципієнтами.
Твір як втілення задуму автора
30.Твір як втілення задуму автора
Твір – це продукт мовної діяльності автора, найчастіше закріплений в тексті. Твір – це мовне вираження творця. Твір створюється за законами мовної діяльності. Журналіст, як спеціаліст імітує процес породження твору. Журналіст має конкретну комунікативну мету, конкретний комунікативний задум і залежно від мети і задуму він продовжує свій твір. Задум може мати чітку структуру, а може й не мати.(структура, мета, мотивація, адресат, редакція на твір, ситуація сприймання , уявляє собі будову твору, обсяг. Будь-який твір є результатом авторської предикації (судження). Твір – це образно-емоційно-мовно-знакова форма існування предиката, який існує у вигляді розгалудженної поняттєвої системи, що відображає предмет в образній або і в мовній, графічно-знаковій, текстовій формі. Предикація має 4 рівні: 1.рівень долокутивної предикації. Спрямоване на збір матеріалу, вироблення мотивації, зародження задуму; 2. Рівень локутивної внутрішньомовної предикації - Розробка теми. Зміст думки переходить у зміст твору. 3.Рівень локутивної явної мовної предикації – розкриття теми, вибір форми вираження 4. Рівень локутивної неявної мовної предикації. Автор працюю з підтекстом. На кожному з цих рівнів предикації автор включає своє я. Він мислить і тим самим породжує зміст твору. Комунікативний задум. Комунікативний задум – це предметний зміст комунікативної мети. Образ предмета, що знаходиться в акцепторі дії, в ситуації спілкування, є комунікативний задум автора. Під час визначення комунікативної мети треба чітко визначити задум. Задум – це уявний результат, якого має досягти автор своїм твором, оскільки мета повідомлення здійснюється у відповідних діях публіки, в її думках, переживаннях, нових знаннях. Мотив. Комунікативний смисл.
Твір – це продукт мовної діяльності автора, найчастіше закріплений в тексті. Твір – це мовне вираження творця. Твір створюється за законами мовної діяльності. Журналіст, як спеціаліст імітує процес породження твору. Журналіст має конкретну комунікативну мету, конкретний комунікативний задум і залежно від мети і задуму він продовжує свій твір. Задум може мати чітку структуру, а може й не мати.(структура, мета, мотивація, адресат, редакція на твір, ситуація сприймання , уявляє собі будову твору, обсяг. Будь-який твір є результатом авторської предикації (судження). Твір – це образно-емоційно-мовно-знакова форма існування предиката, який існує у вигляді розгалудженної поняттєвої системи, що відображає предмет в образній або і в мовній, графічно-знаковій, текстовій формі. Предикація має 4 рівні: 1.рівень долокутивної предикації. Спрямоване на збір матеріалу, вироблення мотивації, зародження задуму; 2. Рівень локутивної внутрішньомовної предикації - Розробка теми. Зміст думки переходить у зміст твору. 3.Рівень локутивної явної мовної предикації – розкриття теми, вибір форми вираження 4. Рівень локутивної неявної мовної предикації. Автор працюю з підтекстом. На кожному з цих рівнів предикації автор включає своє я. Він мислить і тим самим породжує зміст твору. Комунікативний задум. Комунікативний задум – це предметний зміст комунікативної мети. Образ предмета, що знаходиться в акцепторі дії, в ситуації спілкування, є комунікативний задум автора. Під час визначення комунікативної мети треба чітко визначити задум. Задум – це уявний результат, якого має досягти автор своїм твором, оскільки мета повідомлення здійснюється у відповідних діях публіки, в її думках, переживаннях, нових знаннях. Мотив. Комунікативний смисл.
Психологічні умови якісного сприйняття
29.Психологічні умови якісного сприймання
Сприймання відбувається в процесі читання. Існує теорія сприйманя тексту та його роз’яснення. Сприймання твору є керований автором процес прдукування твору адресатом. Цей процес включає сенсорні процеси (відчуття),. Перцепцію (пізнання), рецепцію (розуміння). цей процес протікає дуже складно й неоднозначно. Серед причин, що порушують розуміння твору, можна назвати невдалу організацію процесу сприймання: розірваність у часі й просторі процесу сприймання; швидкий темп читання; далеке розташування об’єкту рецепції; негативну соціальну оцінку диктора або ведучого, через їх слабкий голос чи нерозбірливість вимови; побічні перешкоди – гамір, крик.; поганий психо-фізичний стан адресата – втома, роздратованість; перешкоди пов’язані з невдалим оформленням тексту: надмірна кількість ілюстрацій, погано побудований і розташований текст, правописні помилки. Для того щоб не викликати непорозуміння в сприйманні тексту, автоп повинен дотримуватися правил синтетичного сприймання твору. Реципієнт може бути роздратованим, або навіть в поганому стані, і твір не буде якісно заснованим. Реципієнт повинен підготуватися до отримання інформаці. відсутність різних „шумів” є також гарантом якісного сприймання.
Сприймання відбувається в процесі читання. Існує теорія сприйманя тексту та його роз’яснення. Сприймання твору є керований автором процес прдукування твору адресатом. Цей процес включає сенсорні процеси (відчуття),. Перцепцію (пізнання), рецепцію (розуміння). цей процес протікає дуже складно й неоднозначно. Серед причин, що порушують розуміння твору, можна назвати невдалу організацію процесу сприймання: розірваність у часі й просторі процесу сприймання; швидкий темп читання; далеке розташування об’єкту рецепції; негативну соціальну оцінку диктора або ведучого, через їх слабкий голос чи нерозбірливість вимови; побічні перешкоди – гамір, крик.; поганий психо-фізичний стан адресата – втома, роздратованість; перешкоди пов’язані з невдалим оформленням тексту: надмірна кількість ілюстрацій, погано побудований і розташований текст, правописні помилки. Для того щоб не викликати непорозуміння в сприйманні тексту, автоп повинен дотримуватися правил синтетичного сприймання твору. Реципієнт може бути роздратованим, або навіть в поганому стані, і твір не буде якісно заснованим. Реципієнт повинен підготуватися до отримання інформаці. відсутність різних „шумів” є також гарантом якісного сприймання.
Сстиль як відображення способу мислення
28 Стиль як відображення способу мислення.
Трад. є функціональний поділ стилів. Ще Аристотель називає стилем систему прийомів та засобів, що відбирають у відповідності з метою і методом впливу на адресата.
Функт. поділ стилів присутній в працях Гумбольдта, Потебні тощо. Однак уявлення про стиль, як мовлене вий різновид, пристосований для вирішення певних ком. завдань, було підмінене уявленням про так звані підмови відповідної сфери суспільного життя.
В основі більшості сучасних класифікацій стилів принцип приуроченості до різних сфер суспільного життя. Але це не відповідає сучасному стану справ, оскільки повідомлення в межах однієї сфери можуть переслідувати різні комун. цілі. Уявлення про сутність стилю можуть бути різноманітними.
О.Пешковський: „Стиль – це зовнішня оболонка змісту твору.” Стиль крім одного значення має нести додаткове комун. значення, основна мета твору – повідомлення думки, а все інше вже впливає на стиль: вплив на уяву, на волю читача.
М.Бахтін виводив природу стилю із природи жанру. Він вважав, що стиль – це один елементів жанрової єдності.
О.Чічерин підкреслив зв`язок стилю із складом мислення автора.
М.Гоголь: стиль у письменника утвор. тоді, коли автор добре знає того, для кого пише.” Тобто зовнішній вплив на стиль.
Стилі залежать від типу мислення.
Типи мислення:
1.мислення пов`яз. із знанням, що форм.
а) живе споглядання – перша стадія сприймання світу, характер. емоц. оціночністю і налаштованістю;
б) поч. етап абстракт. мислення – наша буденна свідомість з її форм.-логіч. мисленням;
в) вищий етап абстракт. мислення – це це теоретична свідомість, яка характер. діалектичне мислення.
2. Мислення, пов`яз. із готовим знанням.
Трад. є функціональний поділ стилів. Ще Аристотель називає стилем систему прийомів та засобів, що відбирають у відповідності з метою і методом впливу на адресата.
Функт. поділ стилів присутній в працях Гумбольдта, Потебні тощо. Однак уявлення про стиль, як мовлене вий різновид, пристосований для вирішення певних ком. завдань, було підмінене уявленням про так звані підмови відповідної сфери суспільного життя.
В основі більшості сучасних класифікацій стилів принцип приуроченості до різних сфер суспільного життя. Але це не відповідає сучасному стану справ, оскільки повідомлення в межах однієї сфери можуть переслідувати різні комун. цілі. Уявлення про сутність стилю можуть бути різноманітними.
О.Пешковський: „Стиль – це зовнішня оболонка змісту твору.” Стиль крім одного значення має нести додаткове комун. значення, основна мета твору – повідомлення думки, а все інше вже впливає на стиль: вплив на уяву, на волю читача.
М.Бахтін виводив природу стилю із природи жанру. Він вважав, що стиль – це один елементів жанрової єдності.
О.Чічерин підкреслив зв`язок стилю із складом мислення автора.
М.Гоголь: стиль у письменника утвор. тоді, коли автор добре знає того, для кого пише.” Тобто зовнішній вплив на стиль.
Стилі залежать від типу мислення.
Типи мислення:
1.мислення пов`яз. із знанням, що форм.
а) живе споглядання – перша стадія сприймання світу, характер. емоц. оціночністю і налаштованістю;
б) поч. етап абстракт. мислення – наша буденна свідомість з її форм.-логіч. мисленням;
в) вищий етап абстракт. мислення – це це теоретична свідомість, яка характер. діалектичне мислення.
2. Мислення, пов`яз. із готовим знанням.
Механізм та стадії сприймання твору
27.Механізм сприймання твору та стадії сприймання твору
Складники процесу сприймання. Сприймання відбувається в процесі читання. Існує теорія сприйманя тексту та його роз’яснення. Гумбольдт є засновником напрямку. У нас цей напрямо розвивав Потебня. Гумбольдт 18-19 в. Сприймання твору є керований автором процес прдукування твору адресатом. Цей процес включає сенсорні процеси (відчуття),. Перцепцію (пізнання), рецепцію (розуміння). Сенсорні процеси – це фізіологічні процеси отримання інформації з навколишнього середовища, які залежать від стану організму й сенсорної системи. У контексті масової комунікації ці процеси мають важливе значення, оскільки вони залежать як від організації комунікативного процесу, так і від стану аудиторії, що сприймає повідомлення. Перцепція у сфері комунікації – процес, що тісно пов’язаний із розумінням і більшою мірою залежить від пам’яті, перцептивного досвіду аудиторії, її уваги. Це уміння реципієнта зосередитися, взяти ту інформацію, яка йому потрібна (селекція інформації). Розуміння – певним чином організований процес включення сприйнятого факту чи фактів у поняттєву систему адресата. Необхідно зауважити, що сприймання серед дорослих становить близько 61% комунікативної активності. Разом із тим цей процес протікає дуже складно й неоднозначно. По суті будь-яка взаємодія – це здатність розуміти, що інші кажуть. Багато людей є поганими слухачами через погану силу концентрації уваги, погану слухову увагу. Серед причин, що порушують розуміння твору, можна назвати невдалу організацію процесу сприймання: розірваність у часі й просторі процесу сприймання; швидкий темп читання; далеке розташування об’єкту рецепції; негативну соціальну оцінку диктора або ведучого, через їх слабкий голос чи нерозбірливість вимови; побічні перешкоди – гамір, крик.; поганий психо-фізичний стан адресата – втома, роздратованість; перешкоди пов’язані з невдалим оформленням тексту: надмірна кількість ілюстрацій, погано побудований і розташований текст, правописні помилки.
Складники процесу сприймання. Сприймання відбувається в процесі читання. Існує теорія сприйманя тексту та його роз’яснення. Гумбольдт є засновником напрямку. У нас цей напрямо розвивав Потебня. Гумбольдт 18-19 в. Сприймання твору є керований автором процес прдукування твору адресатом. Цей процес включає сенсорні процеси (відчуття),. Перцепцію (пізнання), рецепцію (розуміння). Сенсорні процеси – це фізіологічні процеси отримання інформації з навколишнього середовища, які залежать від стану організму й сенсорної системи. У контексті масової комунікації ці процеси мають важливе значення, оскільки вони залежать як від організації комунікативного процесу, так і від стану аудиторії, що сприймає повідомлення. Перцепція у сфері комунікації – процес, що тісно пов’язаний із розумінням і більшою мірою залежить від пам’яті, перцептивного досвіду аудиторії, її уваги. Це уміння реципієнта зосередитися, взяти ту інформацію, яка йому потрібна (селекція інформації). Розуміння – певним чином організований процес включення сприйнятого факту чи фактів у поняттєву систему адресата. Необхідно зауважити, що сприймання серед дорослих становить близько 61% комунікативної активності. Разом із тим цей процес протікає дуже складно й неоднозначно. По суті будь-яка взаємодія – це здатність розуміти, що інші кажуть. Багато людей є поганими слухачами через погану силу концентрації уваги, погану слухову увагу. Серед причин, що порушують розуміння твору, можна назвати невдалу організацію процесу сприймання: розірваність у часі й просторі процесу сприймання; швидкий темп читання; далеке розташування об’єкту рецепції; негативну соціальну оцінку диктора або ведучого, через їх слабкий голос чи нерозбірливість вимови; побічні перешкоди – гамір, крик.; поганий психо-фізичний стан адресата – втома, роздратованість; перешкоди пов’язані з невдалим оформленням тексту: надмірна кількість ілюстрацій, погано побудований і розташований текст, правописні помилки.
Образна тканина твору
26.Образна тканина твору.
Загальноприйнятим є визначання образу, яке дав в свій час Л. Тимофєєв: „ Образ – це конкретна і водночас узагальнена картина людського життя, що створена за допомогою вимислу і має естетичне значення”. Дане визначення як таке, що відображає естетичну суть образу Л. Тимофєєв протиставляє широковживаному, але термінологічно не конкретизованому визначенню образу, як узагальненого відображення дійсності у формі одиничного, індивідуального. Образом, нарешті, називають і весь твір в цілому, маючи на увазі при цьому насамперед спосіб специфічної смислової його організації, численні елементи якої , врешті-решт, виступають як видозмінювані форми прояву якогось єдиного смислового цілого. На питанні: де образ у творі? можна відповісти: всюди. Образність є взагалі буття худ. твору, його „матерія”. Характери героїв, сюжетні положення, композиційна будова мовлення, особливості мови, авторської та дійових осіб, вся ця видима плоть, „тканина” літературного тексту, модифікації образіу, його „перетворення”, форми, конкретні образи
Загальноприйнятим є визначання образу, яке дав в свій час Л. Тимофєєв: „ Образ – це конкретна і водночас узагальнена картина людського життя, що створена за допомогою вимислу і має естетичне значення”. Дане визначення як таке, що відображає естетичну суть образу Л. Тимофєєв протиставляє широковживаному, але термінологічно не конкретизованому визначенню образу, як узагальненого відображення дійсності у формі одиничного, індивідуального. Образом, нарешті, називають і весь твір в цілому, маючи на увазі при цьому насамперед спосіб специфічної смислової його організації, численні елементи якої , врешті-решт, виступають як видозмінювані форми прояву якогось єдиного смислового цілого. На питанні: де образ у творі? можна відповісти: всюди. Образність є взагалі буття худ. твору, його „матерія”. Характери героїв, сюжетні положення, композиційна будова мовлення, особливості мови, авторської та дійових осіб, вся ця видима плоть, „тканина” літературного тексту, модифікації образіу, його „перетворення”, форми, конкретні образи
Правила синтетичного сприймання
25.Правила синтетичного сприймання
Правила допустимого синтетичного сприймання: правило про допустиму довжину фраз, мінімальну величину часової розбіжності, правило про нормативне лінгвістичне й правописне забезпечення твору, про допустимість шумів у творі, про логічне розгортання задуму й змісту на основі однієї теми, про стеріотипність змісту й форми твору.1. Фрази у творі мають бути максимально короткими. Відомо, що сприймання тексту характеризується фіксаційними зупинками зору і переносом зору – рухом очей, що забезпечує перехід від однієї частини тексту до іншої. Читач засвоює текст тільки в момент фіксації зору. Залежність між довжиною фрази й її розумінням очевижна. Чим довша фраза, більше пауз, тим довшим є процес розуміння.2. Між розумінням елементів фрази і розумінням фрази в цілому має бути мінімальна часова розбіжність. чим довша фраза тим пізніше наступає процес розуміння за тієї умови, що сприймається кожний її елемент. 3. Мова твору й правопис тексту мають бути нормативними, літературними. Правильному розумінню допомагає системність, нормативність мовних засобів. Слово вжите не втому значенні стає джерелом побічної теми, змінює хід думки читача. Правописні помилки заважають сприйманню і рецепції твору, що є причиною винекнення підтексту.4. Кожне слово, кожна фраза, надфразна єдність повинні виражати тему твору або бути тематично зумовленими. А тематичні елементи створюють шум у творі та є причиною неадекватного розуміння твору.5. Кожний наступний елемент твору має бути тематично прогнозованим, а також попередній елемент – мати теметичну переспективу. 6. Кожен твір повинен мати тематично-логічний ланцюг фактів, компоненти якого є основними інтегруючими зміст елементами розуміння. Тематично-логічний ланцюг: рубрика – заголовок – підтекст. 7. Зміст фрази ( на рівні слововживання, лексичної сполучувальності, граматики) і форма твору ( його архітектоніка, графічно-шрифтове оформлення) мають бути більшої мірою стеріотипними.
Правила допустимого синтетичного сприймання: правило про допустиму довжину фраз, мінімальну величину часової розбіжності, правило про нормативне лінгвістичне й правописне забезпечення твору, про допустимість шумів у творі, про логічне розгортання задуму й змісту на основі однієї теми, про стеріотипність змісту й форми твору.1. Фрази у творі мають бути максимально короткими. Відомо, що сприймання тексту характеризується фіксаційними зупинками зору і переносом зору – рухом очей, що забезпечує перехід від однієї частини тексту до іншої. Читач засвоює текст тільки в момент фіксації зору. Залежність між довжиною фрази й її розумінням очевижна. Чим довша фраза, більше пауз, тим довшим є процес розуміння.2. Між розумінням елементів фрази і розумінням фрази в цілому має бути мінімальна часова розбіжність. чим довша фраза тим пізніше наступає процес розуміння за тієї умови, що сприймається кожний її елемент. 3. Мова твору й правопис тексту мають бути нормативними, літературними. Правильному розумінню допомагає системність, нормативність мовних засобів. Слово вжите не втому значенні стає джерелом побічної теми, змінює хід думки читача. Правописні помилки заважають сприйманню і рецепції твору, що є причиною винекнення підтексту.4. Кожне слово, кожна фраза, надфразна єдність повинні виражати тему твору або бути тематично зумовленими. А тематичні елементи створюють шум у творі та є причиною неадекватного розуміння твору.5. Кожний наступний елемент твору має бути тематично прогнозованим, а також попередній елемент – мати теметичну переспективу. 6. Кожен твір повинен мати тематично-логічний ланцюг фактів, компоненти якого є основними інтегруючими зміст елементами розуміння. Тематично-логічний ланцюг: рубрика – заголовок – підтекст. 7. Зміст фрази ( на рівні слововживання, лексичної сполучувальності, граматики) і форма твору ( його архітектоніка, графічно-шрифтове оформлення) мають бути більшої мірою стеріотипними.
Навколишній світ як система образів
24.Навколишній світ як система образів
Система образів худ. твору становлять образи дійових осіб, образи творця та адресата твору, образи природного та речового оточення. 1.Образи дійових осіб, у залежності від виконувальними ними художніх функцій і місця яке вини замають у загальній картині зображувального, а також родових ознак твору можуть бути поділені на три типи : а) образи осіб, що виступають у твор і,як об`єкти розповіді (персонаж), б) образи осіб, що виступають у творі як суб`єкти розповіді ( герої які розповідають – оповідачі), в) образи осіб, що виступають у творі як суб`єкти розповіді і водночас як її об`єкти ( герої, що є учасниками тих подій про які вони розповідають – розповідачі). 2. Образ творця твору, суб`акта зображення (що вбирає в себе як суб`єктів, так і об`єктів розповіді, а також і всі інші образи твору – образ автора) 3. Образ адресата твору, суб`акта адресації, зображення звичайно називають образом читача. 4.образ природного оточення – пейзаж. 5. Образ речового оточенне - інтер`єр.
Система образів худ. твору становлять образи дійових осіб, образи творця та адресата твору, образи природного та речового оточення. 1.Образи дійових осіб, у залежності від виконувальними ними художніх функцій і місця яке вини замають у загальній картині зображувального, а також родових ознак твору можуть бути поділені на три типи : а) образи осіб, що виступають у твор і,як об`єкти розповіді (персонаж), б) образи осіб, що виступають у творі як суб`єкти розповіді ( герої які розповідають – оповідачі), в) образи осіб, що виступають у творі як суб`єкти розповіді і водночас як її об`єкти ( герої, що є учасниками тих подій про які вони розповідають – розповідачі). 2. Образ творця твору, суб`акта зображення (що вбирає в себе як суб`єктів, так і об`єктів розповіді, а також і всі інші образи твору – образ автора) 3. Образ адресата твору, суб`акта адресації, зображення звичайно називають образом читача. 4.образ природного оточення – пейзаж. 5. Образ речового оточенне - інтер`єр.
Структури твору
15. фактологічна структура.
Основним елементом є факт. Основою структури є логіко- поняттєві та асоціативні зв’язки між фактами. Членування змісту твору на факти залежить від об`єктивних та суб`єктивних факторів. До об` єктивних факторів ми відносимо: рубрику, заголовок, архітектоніку тексту, мовні засоби. До суб`єктивних засобів ми відносимо особисту волю читача. Критерії виділу фактологічної структури твору:1.Тематична однорідність фактів; 2. Логіко-категоріальну однорідність фактів у межах заданої теми. Підпорядкування фактів у тексті може бути ієрархічне й системно-різнорідним, оскільки є кілька тематичних підсистем у тексті, а також у межах кожної підсистеми є свої ієрархічні фактологічні рівні. Неоднорідна організація фактів у творі є недоліком, тому що заважає читачу орієнтуватися у змісті твору.
17 Композиційна структура. Композиція аналізованого тексту може розглядатися в межах кожної теми. Композиційна структура теми має 2 складники: 1.констатуюча частина (аукціон відбувається); 2. деталізуючи частина (умови, предмет аукціону);Ця композиція тільки частково репрезентує зміст тексту, оскільки текст багатотемний. Фактично текст має кілька різнотемних композиційних структур: Менша кількість композиційних структур є бажаною. На рівні перцепції композиція тексту у межах певної теми буде прийнята за тої умови, якщо тема буде виділена реципієнтом.
16. тематична структура.
Охоплює весь текст і виявляється в тематичних зв`язках між фразами. Кожна наступна фраза має бути зв`язана з попереднім тематичним зв`язком. Атематичні структури не зустрічаються. Тематичні структури бувають однорідні й неоднорідні. Однорідною структурою називається така тематична структура, яка має одну мету, що проходить через усі фрази. При цьому в тематичній структурі можуть бути наявні тематичні відхилення, не більше ніж на одну фразу. Інакше виникають побічні теми й однорідна тематична структура перетворюється в неоднорідну. Неоднорідною тематичною структурою назив. така структура, яка має мінімум 2 теми, одна з яких може бути основною. Неоднорідна тематична структура, в якій важко виділити основну тему, називається аморфною. Для однорідної тематичної структури властиві такі зв`язки: 1. основний тематичний зв`язок (фрази зв`язані одним і тим же предметом розповіді); 2. субтематичний зв`язок (наступна фраза підпорядкована попередній – від загального до конкретного, від загального до деталі); 3. макротематичний зв`язок (наступна фраза є вершиною ієрархії відносно попередньої фрази – від конкретної до загальної).
Неоднорідні тематичні структури вкл.: 1. асоціативний формальний, напр. звуковий, зв`язок (утворюється паралельна тема на основі звукової асоціації); 2. асоціативний змістовий зв`язок (наступна фраза виражає тему, яка асоціативно зв`язана з попередньою); Цей зв`язок може бути різних типів: а) ситуативний асоціативний зв`язок (наступна фраза є висловлюванням про предмет, що має просторове, або часове відношення до предмета попередньої фрази – утворення суміжних тем), б) предикативний асоціативний зв`язок (наступна фраза виражає причину, наслідок, атрибут, місце, час дії основн. предмета розповіді). Чим більш неоднорідною є тематична авторська структура, тим більш варіативною буде тематична перецептивна структура. Автор повинен спрогнозувати можливу перцептивну структуру і таким чином поліпшити свою авторську тематичну структуру з метою надання їй однозначності.
18.Архітектонічна композиційна структура твору Оскільки архітектоніка покликана виражати композицію твору, то архітектонічна структура повинна своїми елементами відбивати композиційні елементи. Архітонічна структура своїми елементами відображає композиційні елементи твору. елементи архітектоніки тексту - рубрика і заголовок - можуть виконувати ін форм.-пошукову і темовидільну функцію.
19.Логіко-поняттєва авторська структура Дана структура може бути результатом різних порушень нормативного мовленевого акту, або результатом незграбного втручання редактором в текст. Логіко-поняттєва структура, що лежить в основі тематичної змістової структури і зумовлює її, має такі зв`язки: 1.предикативний зв`язок, що існує між поняттями з яких скл. предикат, як продукт судження людини про щось. Мовно предикат може виражатися від одного речення до системи речень. Предикативним зв`язком можуть бути зв`язані такі компоненти змісту, які виражають: актанти (діючи ролі – предмети, додатки), реляції (причина, допустовість, умова, мета), атрибути ( означення, присудок, обставина способу і міри та ступеня), координати (міста, часу); 2. логічний ієрархічний зв`язок, що виражає співвідношення цілого і частини. 3.предметно-категоріальний зв`язок виражає категоріальне співвідношення між предметами; 4. ситуативний зв`язок, який існує між поняттями, що пов`язані лише ситуацією, - простором і часу. Предикативний зв`язок спричиняє значні тематичні відхилення в тексті. Логіко-понят. перцептивна структура залежить від мовної вправності автора, а також від тематичної структури твору. Чим більш неоднорідний, тим більш ймовірність того, що читач не зможе вловити логічні зв`язки між фразами.
20.Емоційно-експресивна структура
Емоції, які вкладає автор у свій твір, можуть бути різними. Єдина вимога, що емоції, виражені попередньою фразою, не повинні контрастувати з емоціями наступної фрази, або заважати її нормальному розумінню. Крім того, емоції фрази, що стосуються предмета розповіді, не повинні суперечити емоційному соц. досвідові щодо даного предмету. Зачіпаючи емоції читача, автор зачіпає найтонші струни його душі від звучання яких залежить подальше розуміння твору. У цілому емоційні стани людини поділяються на позитивні, негативні і відносно нейтральні. Позитивні чи негативні емоції не так легко загасити, і є всі підстави сподіватис, що негативна орієнтація початку твору вплине на читача таким чином, що він і відносно нейтральний середній фрагмент сприйме негативно або пропустить як такий, що не відповідає негативному станові читача. Це, звичайно, вплине на загальне розуміння змісту твору. У подібній ситуації редактор повинен розглянути взагалі доцільність негативних емоцій у структурі твору, виходячи з авторської тематичної структури, зробити правку у бік знаття або якщо потрібно посилення негативних емоцій.
21.Інформаційна структура Інформаційними є ті твори які несуть нові повідомлення для реципієнта. Звичайно можна говорити лише про відносно неінформативні тексти. З цього погляду змістова структура твору являє собою співвідношення „даного” і „нового”. „Дане”, „відоме” у творі не є зайвим, воно лише має бути доцільно використане за своїм обсягом. „Дане” готує до сприйняття нового, тобто інформації. Якщо „даного” забагато, то воно набуває такої властивості, як ентропія, тобто невизначеності, незрозумілості, для чого автор розповідає про вже відомі речі. Це веде до втрати інтересу читача.Інформаційна перцептивна структура може не збігатися з авторською оскільки передбачити, що читачеві відомо, а що ні – важко. Твір автора має бути організований так, щоб „дане” готувало читача до сприймання інформації. Якщо інформація може бути сприйнята і без уже відомого , то його треба уникнути.
22.Комунікативна авторська структура. Авторська залежить від характеру впливу на реципієнта, а характер впливу залежить від: 1. ситуації написання і сприймання тексту. 2. Мотиву діяльності в яку включена комунікація. 3. Комунікативної мети. 4. Комунікативного смислу твору. Різний характер впливу автора на людину дозволяє виділити функції – варіанти загальної функції комунікативного впливу. Можна виділити такі комунікативні функції у творі: 1. Контактна функт. твору (цікавий заголовок, розташування матеріалу на певній полосі, ілюстрації, архітектоніка) – агітаційні твори. 2. Організуюча функція твору - текст повинен мати такі елементи, щоб підтримували б зацікавленість реципієнта, керували процесом читання. Використані різні засоби, аткуалізатори уваги: а) емоційно-експресивні слова (вплив на емоції), б) цікаві факти (утримання уваги), в) вираження авторського я. 3. Функція формування поглядів – твори теоретичного характеру. Зміст твору повинен бути організований таким чином, що він формував свідомості читача, нові поняття. Йому притаманна поступовість, повільність викладу. 4. Аферентна функція – автор таким чином подає інформацію, що це спонукає реципієнта до прийняття різних рішень. Людина може звертатися і до письмових джерел і з метою пошуку правильного рішення. 5. заклична функція. Заклики – підбір фактів.
23.Психологічна структура Співвідношення міри явища, міри жанру, міри людини. Певні явища вимагають певних жанрів. Ми визначаємо пропорційність, ритмічність і різноманітність повідомлення. треба враховувати можливості людської пам`яті. Проблема підтексту, якими засобами він створюється. Ситуативність. Авторська психологічна структура твору повинна бути орієнтована на адресата з урахуванням психології його сприймання і розуміння. Авторська психологічна структура твору ніколи не може бути тотожною перцептивній психологічній структурі, але вона повинна наближатися до неї. До цього автор, а особливо редактор, повинен добре знати психологію сприймання тієї категорії читачів якій адресується твір. Поширенною помилкою багатьох авторів є нерозуміння того факту, що автор не завжди в змозі зрозуміти, що в його творі для співбесідника буде неповним, або незв`язаним, точніше автор не завжди може у зовнішньому мовленні відтворити те, що є в його внутрішньому мовленні.
Основним елементом є факт. Основою структури є логіко- поняттєві та асоціативні зв’язки між фактами. Членування змісту твору на факти залежить від об`єктивних та суб`єктивних факторів. До об` єктивних факторів ми відносимо: рубрику, заголовок, архітектоніку тексту, мовні засоби. До суб`єктивних засобів ми відносимо особисту волю читача. Критерії виділу фактологічної структури твору:1.Тематична однорідність фактів; 2. Логіко-категоріальну однорідність фактів у межах заданої теми. Підпорядкування фактів у тексті може бути ієрархічне й системно-різнорідним, оскільки є кілька тематичних підсистем у тексті, а також у межах кожної підсистеми є свої ієрархічні фактологічні рівні. Неоднорідна організація фактів у творі є недоліком, тому що заважає читачу орієнтуватися у змісті твору.
17 Композиційна структура. Композиція аналізованого тексту може розглядатися в межах кожної теми. Композиційна структура теми має 2 складники: 1.констатуюча частина (аукціон відбувається); 2. деталізуючи частина (умови, предмет аукціону);Ця композиція тільки частково репрезентує зміст тексту, оскільки текст багатотемний. Фактично текст має кілька різнотемних композиційних структур: Менша кількість композиційних структур є бажаною. На рівні перцепції композиція тексту у межах певної теми буде прийнята за тої умови, якщо тема буде виділена реципієнтом.
16. тематична структура.
Охоплює весь текст і виявляється в тематичних зв`язках між фразами. Кожна наступна фраза має бути зв`язана з попереднім тематичним зв`язком. Атематичні структури не зустрічаються. Тематичні структури бувають однорідні й неоднорідні. Однорідною структурою називається така тематична структура, яка має одну мету, що проходить через усі фрази. При цьому в тематичній структурі можуть бути наявні тематичні відхилення, не більше ніж на одну фразу. Інакше виникають побічні теми й однорідна тематична структура перетворюється в неоднорідну. Неоднорідною тематичною структурою назив. така структура, яка має мінімум 2 теми, одна з яких може бути основною. Неоднорідна тематична структура, в якій важко виділити основну тему, називається аморфною. Для однорідної тематичної структури властиві такі зв`язки: 1. основний тематичний зв`язок (фрази зв`язані одним і тим же предметом розповіді); 2. субтематичний зв`язок (наступна фраза підпорядкована попередній – від загального до конкретного, від загального до деталі); 3. макротематичний зв`язок (наступна фраза є вершиною ієрархії відносно попередньої фрази – від конкретної до загальної).
Неоднорідні тематичні структури вкл.: 1. асоціативний формальний, напр. звуковий, зв`язок (утворюється паралельна тема на основі звукової асоціації); 2. асоціативний змістовий зв`язок (наступна фраза виражає тему, яка асоціативно зв`язана з попередньою); Цей зв`язок може бути різних типів: а) ситуативний асоціативний зв`язок (наступна фраза є висловлюванням про предмет, що має просторове, або часове відношення до предмета попередньої фрази – утворення суміжних тем), б) предикативний асоціативний зв`язок (наступна фраза виражає причину, наслідок, атрибут, місце, час дії основн. предмета розповіді). Чим більш неоднорідною є тематична авторська структура, тим більш варіативною буде тематична перецептивна структура. Автор повинен спрогнозувати можливу перцептивну структуру і таким чином поліпшити свою авторську тематичну структуру з метою надання їй однозначності.
18.Архітектонічна композиційна структура твору Оскільки архітектоніка покликана виражати композицію твору, то архітектонічна структура повинна своїми елементами відбивати композиційні елементи. Архітонічна структура своїми елементами відображає композиційні елементи твору. елементи архітектоніки тексту - рубрика і заголовок - можуть виконувати ін форм.-пошукову і темовидільну функцію.
19.Логіко-поняттєва авторська структура Дана структура може бути результатом різних порушень нормативного мовленевого акту, або результатом незграбного втручання редактором в текст. Логіко-поняттєва структура, що лежить в основі тематичної змістової структури і зумовлює її, має такі зв`язки: 1.предикативний зв`язок, що існує між поняттями з яких скл. предикат, як продукт судження людини про щось. Мовно предикат може виражатися від одного речення до системи речень. Предикативним зв`язком можуть бути зв`язані такі компоненти змісту, які виражають: актанти (діючи ролі – предмети, додатки), реляції (причина, допустовість, умова, мета), атрибути ( означення, присудок, обставина способу і міри та ступеня), координати (міста, часу); 2. логічний ієрархічний зв`язок, що виражає співвідношення цілого і частини. 3.предметно-категоріальний зв`язок виражає категоріальне співвідношення між предметами; 4. ситуативний зв`язок, який існує між поняттями, що пов`язані лише ситуацією, - простором і часу. Предикативний зв`язок спричиняє значні тематичні відхилення в тексті. Логіко-понят. перцептивна структура залежить від мовної вправності автора, а також від тематичної структури твору. Чим більш неоднорідний, тим більш ймовірність того, що читач не зможе вловити логічні зв`язки між фразами.
20.Емоційно-експресивна структура
Емоції, які вкладає автор у свій твір, можуть бути різними. Єдина вимога, що емоції, виражені попередньою фразою, не повинні контрастувати з емоціями наступної фрази, або заважати її нормальному розумінню. Крім того, емоції фрази, що стосуються предмета розповіді, не повинні суперечити емоційному соц. досвідові щодо даного предмету. Зачіпаючи емоції читача, автор зачіпає найтонші струни його душі від звучання яких залежить подальше розуміння твору. У цілому емоційні стани людини поділяються на позитивні, негативні і відносно нейтральні. Позитивні чи негативні емоції не так легко загасити, і є всі підстави сподіватис, що негативна орієнтація початку твору вплине на читача таким чином, що він і відносно нейтральний середній фрагмент сприйме негативно або пропустить як такий, що не відповідає негативному станові читача. Це, звичайно, вплине на загальне розуміння змісту твору. У подібній ситуації редактор повинен розглянути взагалі доцільність негативних емоцій у структурі твору, виходячи з авторської тематичної структури, зробити правку у бік знаття або якщо потрібно посилення негативних емоцій.
21.Інформаційна структура Інформаційними є ті твори які несуть нові повідомлення для реципієнта. Звичайно можна говорити лише про відносно неінформативні тексти. З цього погляду змістова структура твору являє собою співвідношення „даного” і „нового”. „Дане”, „відоме” у творі не є зайвим, воно лише має бути доцільно використане за своїм обсягом. „Дане” готує до сприйняття нового, тобто інформації. Якщо „даного” забагато, то воно набуває такої властивості, як ентропія, тобто невизначеності, незрозумілості, для чого автор розповідає про вже відомі речі. Це веде до втрати інтересу читача.Інформаційна перцептивна структура може не збігатися з авторською оскільки передбачити, що читачеві відомо, а що ні – важко. Твір автора має бути організований так, щоб „дане” готувало читача до сприймання інформації. Якщо інформація може бути сприйнята і без уже відомого , то його треба уникнути.
22.Комунікативна авторська структура. Авторська залежить від характеру впливу на реципієнта, а характер впливу залежить від: 1. ситуації написання і сприймання тексту. 2. Мотиву діяльності в яку включена комунікація. 3. Комунікативної мети. 4. Комунікативного смислу твору. Різний характер впливу автора на людину дозволяє виділити функції – варіанти загальної функції комунікативного впливу. Можна виділити такі комунікативні функції у творі: 1. Контактна функт. твору (цікавий заголовок, розташування матеріалу на певній полосі, ілюстрації, архітектоніка) – агітаційні твори. 2. Організуюча функція твору - текст повинен мати такі елементи, щоб підтримували б зацікавленість реципієнта, керували процесом читання. Використані різні засоби, аткуалізатори уваги: а) емоційно-експресивні слова (вплив на емоції), б) цікаві факти (утримання уваги), в) вираження авторського я. 3. Функція формування поглядів – твори теоретичного характеру. Зміст твору повинен бути організований таким чином, що він формував свідомості читача, нові поняття. Йому притаманна поступовість, повільність викладу. 4. Аферентна функція – автор таким чином подає інформацію, що це спонукає реципієнта до прийняття різних рішень. Людина може звертатися і до письмових джерел і з метою пошуку правильного рішення. 5. заклична функція. Заклики – підбір фактів.
23.Психологічна структура Співвідношення міри явища, міри жанру, міри людини. Певні явища вимагають певних жанрів. Ми визначаємо пропорційність, ритмічність і різноманітність повідомлення. треба враховувати можливості людської пам`яті. Проблема підтексту, якими засобами він створюється. Ситуативність. Авторська психологічна структура твору повинна бути орієнтована на адресата з урахуванням психології його сприймання і розуміння. Авторська психологічна структура твору ніколи не може бути тотожною перцептивній психологічній структурі, але вона повинна наближатися до неї. До цього автор, а особливо редактор, повинен добре знати психологію сприймання тієї категорії читачів якій адресується твір. Поширенною помилкою багатьох авторів є нерозуміння того факту, що автор не завжди в змозі зрозуміти, що в його творі для співбесідника буде неповним, або незв`язаним, точніше автор не завжди може у зовнішньому мовленні відтворити те, що є в його внутрішньому мовленні.
Читання аматорське й фахове
14 Читання аматорське й фахове.
Потреба пильного читання пояснюється тим, що слухач може краще розуміти твір ніж мовець. Є читання аматорське, а є фахове. Звичайний читач в ході засвоєння тексту всю свою увагу спрямовує на факти й підій і головне читач слідкує за розвиткои підії, або з думкою автора. Читач не звиртає увагу на будову твору, на роздуми автора, опис, літературні відступи, тощо. Його цікавить тільки перебіг подій. Фахове читання є багатоплановим. Фахівець зважає на харакрер передачі матеріалу, на його повноту й приступність (доступність).
Потреба пильного читання пояснюється тим, що слухач може краще розуміти твір ніж мовець. Є читання аматорське, а є фахове. Звичайний читач в ході засвоєння тексту всю свою увагу спрямовує на факти й підій і головне читач слідкує за розвиткои підії, або з думкою автора. Читач не звиртає увагу на будову твору, на роздуми автора, опис, літературні відступи, тощо. Його цікавить тільки перебіг подій. Фахове читання є багатоплановим. Фахівець зважає на харакрер передачі матеріалу, на його повноту й приступність (доступність).
Роль здогаду у процесі сприймання твору
7. Мовна діяльність автора.
Мовна діяльність. Діяльність ми називаємо складну сукупність процесів, які об’єднані загальною спрямованістью на досягнення певного результату. Суттєвою ознакою діяльн вваж: 1. ціліспрямованість. 2. структурованість. Мовна діяльність складається з усіх проявів мовної поведінки носія мови. Отже, мовна діяльність – це один із наймолодших видів діяльності людини і як будь-який вид діяльності вона може бути, як професійною, так і непрофесійною. Для звичайного мовця характерна неусвідомлена мовна діяльність.професійне мовлення відрізняється від непрофесійного мовлення більшою і спеціальною усвідомленністю процесу породження висловлювання та його сприймання (перцепції). Найважливіша риса проф мовлення – це цілеспрямованість.цілеспрямоване мовлення відрізняється більшою чіткістю та точністю висловлювання. Журналіст та редактор – професійні мовці, які суттєво впливають своїм мовленням на суспільство і виражають потреби суспільства. Редактор та журналіст стоять перед необхідністю усвідомлення власного мовлення, та його вдосконалення. Кожний автор повине усвідомлювати себе автором. Усвідомлення мовцем себе автором є одним з найбільших досягнень цивілізації.
Несвідоме авторство – це таке авторство при якому внесок окремої людини у створення тексту є неусвідомленим і тому не підлягає визначенню.
Свідоме авторство – це коли мовлення усвідомлене мовцем і відповідно контролюється ним і регулюється. Преоставляється більша свобода творчості, більша незалежність від традицій, більші творчі можливості. Розвитку сприяло перше й друге відчуження автора. Свідоме авторство завжди являє собою совокупність певних складових: комунікативний задум – це предметний зміст комунікативної мети. Комунікативна мета, мотив і комунікативний смисл.
10.Роль здогаду в процесі сприймання твору
Людина, яка володіє технікою читання, с приймає текст не літера за літерою, а схоплює цілі слова. техніка здогаду виробляється у людини шляхом довгого навчання. Попередній досвід тут відіграє важливу роль. У процесі розуміння завжди має місце здогад. сприймання тексту являє собою складну аналітико-синтетичну діяльність при якій відображення окремих елементів надрукованого або написаного поєднується з відображенням цілого ( слів, речень)Він відіграє допоміжну роль, дає можливість прискорити читання але іноді спрямовує наше розуміння хибним шляхом. Досвідчений читач сприймає текст не літера за літерою, а цілими словами, групами слів і навіть зворотами. Аби пізнати слово необов`язково зупинити погляд, свою увагу на кожній літері, на кожному орієнтирі. Досить „пізнати” найхарактерніші. А завершіть роботу по засвоєнню тексту здогад. Це відбувається за допомогою фіксації. Сприймання тексту характеризується фіксаційними зупинками зору й переносом зору. Читач засвоює текст тільки в момент фіксації зору. Не сприймаючи всіх літер слова читач схоплює окремі букви, ті, що найхарактерніші для слова, ті, що дають можливість пізнати його. Безперечно, що за умови коли читач увесь час чітко бачить лише кілька літер приблизно сприймає ще кілька, без здогаду, без пізнавання не можна уявити процесу читання.
Мовна діяльність. Діяльність ми називаємо складну сукупність процесів, які об’єднані загальною спрямованістью на досягнення певного результату. Суттєвою ознакою діяльн вваж: 1. ціліспрямованість. 2. структурованість. Мовна діяльність складається з усіх проявів мовної поведінки носія мови. Отже, мовна діяльність – це один із наймолодших видів діяльності людини і як будь-який вид діяльності вона може бути, як професійною, так і непрофесійною. Для звичайного мовця характерна неусвідомлена мовна діяльність.професійне мовлення відрізняється від непрофесійного мовлення більшою і спеціальною усвідомленністю процесу породження висловлювання та його сприймання (перцепції). Найважливіша риса проф мовлення – це цілеспрямованість.цілеспрямоване мовлення відрізняється більшою чіткістю та точністю висловлювання. Журналіст та редактор – професійні мовці, які суттєво впливають своїм мовленням на суспільство і виражають потреби суспільства. Редактор та журналіст стоять перед необхідністю усвідомлення власного мовлення, та його вдосконалення. Кожний автор повине усвідомлювати себе автором. Усвідомлення мовцем себе автором є одним з найбільших досягнень цивілізації.
Несвідоме авторство – це таке авторство при якому внесок окремої людини у створення тексту є неусвідомленим і тому не підлягає визначенню.
Свідоме авторство – це коли мовлення усвідомлене мовцем і відповідно контролюється ним і регулюється. Преоставляється більша свобода творчості, більша незалежність від традицій, більші творчі можливості. Розвитку сприяло перше й друге відчуження автора. Свідоме авторство завжди являє собою совокупність певних складових: комунікативний задум – це предметний зміст комунікативної мети. Комунікативна мета, мотив і комунікативний смисл.
10.Роль здогаду в процесі сприймання твору
Людина, яка володіє технікою читання, с приймає текст не літера за літерою, а схоплює цілі слова. техніка здогаду виробляється у людини шляхом довгого навчання. Попередній досвід тут відіграє важливу роль. У процесі розуміння завжди має місце здогад. сприймання тексту являє собою складну аналітико-синтетичну діяльність при якій відображення окремих елементів надрукованого або написаного поєднується з відображенням цілого ( слів, речень)Він відіграє допоміжну роль, дає можливість прискорити читання але іноді спрямовує наше розуміння хибним шляхом. Досвідчений читач сприймає текст не літера за літерою, а цілими словами, групами слів і навіть зворотами. Аби пізнати слово необов`язково зупинити погляд, свою увагу на кожній літері, на кожному орієнтирі. Досить „пізнати” найхарактерніші. А завершіть роботу по засвоєнню тексту здогад. Це відбувається за допомогою фіксації. Сприймання тексту характеризується фіксаційними зупинками зору й переносом зору. Читач засвоює текст тільки в момент фіксації зору. Не сприймаючи всіх літер слова читач схоплює окремі букви, ті, що найхарактерніші для слова, ті, що дають можливість пізнати його. Безперечно, що за умови коли читач увесь час чітко бачить лише кілька літер приблизно сприймає ще кілька, без здогаду, без пізнавання не можна уявити процесу читання.
Образ
12.Образ.
Загальноприйнятим є визначання образу, яке дав в свій час Л. Тимофєєв: „ Образ – це конкретна і водночас узагальнена картина людського життя, що створена за допомогою вимислу і має естетичне значення”. Дане визначення як таке, що відображає естетичну суть образу Л. Тимофєєв протиставляє широковживаному, але термінологічно не конкретизованому визначенню образу, як узагальненого відображення дійсності у формі одиничного, індивідуального. В основі образу, як специфічної форми відображення дійсності лежить первинний, або так званий чуттєвий образ (конкретна чуттєва данність предмета відображення, коли реальність постає такою якою ми її бачемо чи могли б побачити, сприймаючи безпосередньо. Група вторинних значень поняття образ з`являється у зв`язку з необхідністю позначення внутрішньої специфіки кінцевого результату форм образного мислення. стосовно літ-худ твору образами називають як окремі словесні уявлення так звані „мікро образи”, чи словесні образи, під якими найчастіше розуміють тропи та різноманітні синтаксичні фігури, так і більш значні смислові одиниці твору або його макро борази, до яких відносять зображених у творі людей, твари,і тд.
Загальноприйнятим є визначання образу, яке дав в свій час Л. Тимофєєв: „ Образ – це конкретна і водночас узагальнена картина людського життя, що створена за допомогою вимислу і має естетичне значення”. Дане визначення як таке, що відображає естетичну суть образу Л. Тимофєєв протиставляє широковживаному, але термінологічно не конкретизованому визначенню образу, як узагальненого відображення дійсності у формі одиничного, індивідуального. В основі образу, як специфічної форми відображення дійсності лежить первинний, або так званий чуттєвий образ (конкретна чуттєва данність предмета відображення, коли реальність постає такою якою ми її бачемо чи могли б побачити, сприймаючи безпосередньо. Група вторинних значень поняття образ з`являється у зв`язку з необхідністю позначення внутрішньої специфіки кінцевого результату форм образного мислення. стосовно літ-худ твору образами називають як окремі словесні уявлення так звані „мікро образи”, чи словесні образи, під якими найчастіше розуміють тропи та різноманітні синтаксичні фігури, так і більш значні смислові одиниці твору або його макро борази, до яких відносять зображених у творі людей, твари,і тд.
Предикація
9.Предикація
Будь-який твір є результатом авторської предикації (судження). Твір – це образно-емоційно-мовно-знакова форма існування предиката, який існує у вигляді розгалудженної поняттєвої системи, що відображає предмет в образній або і в мовній, графічно-знаковій, текстовій формі. Досліджуючи процес предикації ми опираємося на логіко-психологічний аспект продовження твору. Логіко-психологічний механізм продовження твору. Журналіст, як спеціаліст імітує процес породження твору. Журналіст має конкретну комунікативну мету, конкретний комунікативний задум і залежно від мети і задуму він продовжує свій твір. Задум може мати чітку структуру, а може й не мати.(структура, мета, мотивація, адресат, редакція на твір, ситуація сприймання , уявлеє собі будову твору, обсяг
Предикація має чотири рівні.
1. Рівень долокутивної предикації (спрямований на комунікаці.) На цьому рівні відбувається – збір матеріалу, вироблення мотивації , процес зародження задуму, формується зміст думки. Заважати може недостовірність та недосконалість фактів. Цей рівень предикації являє собою акт, в якому ще нема змісту твору, - він існує в загальній змістовій системі думки латентно, приховоно.
2. ріве локутивної внутрішньої предикації : розробка теми, зміст думки переходить у зміст твору, і все це відбувається в процесі аналітичної синтезуючої діяльності мозку, відбувається процес „муки творчості” – аферентний синтез. Коли відбулися муки тіворчості, то це значить, що задум визрів. Починається перехід від генотипової мови у фенотипову. Фенотипова – це загальновживана природна мова, генотипова – це кили спочатку існує наша думка.
3. Коли автор переходить до розкриття змісту твору, то наступає третій рівень предикації. Рівень локутивної явної мовної предикації: розкриття теми, вибір форми вираження.. вибір остоточного оформлення задуму, рівень остоточної лексичної організації змісту твору, а також його композиційної організації. Не можна не враховувати обмеженностей мовної і графічної форми твору, не здатної охоплювати всю багаторівневу організацію твору.речення не є паралельною структурою в структурі судження. Зміст твору не обмежується суспільно виробленими значеннями слів, включає психорлогічні образи, емоції автора, які залишаються для читача підтекстом.
4. рівень локутивної неявної мовної предикації. Автор працює з підтекстом твору, твір вже написанно, але автор аналізує цей твір. З боку автора – це свідоме програмування процесу сприйняття і розуміння твору читачем, це імітація роботи механізму асоціативного мислення.
13.).Теоретичний твір обслуговує вищий рівень абстрактного мислення, разрахований на фахівця, викликає зацікавленість саме змістом і майже не потребує додаткових засобів виклику інтересів. Розвинута логічна складова. Теор. твір є твором обов`язкового прочитання, але форма теорем. твору може полегшити або утруднити процес аналізування змісту твору.
Ознаки: розгалуженість змісту твору, різноманітність зв`язків в абзацах і реченнях, коли поєднуються суперечливі і різноманітно змістовні хар-ки. Чергування чітке, методи: схожі від абстрактного до конкретного або навпаки. Переважання абстрактних понять. Використовується термінологія. Перше завдання автора теоретичних творів – класифікувати явище та їх ознаки і тому особливого значення набуває функція організації читання, в першу чергу, її використовують у вступі і у висновку. Блоки теорит. твору будуються як самостійні. Абзаци великі за обсягом і речення теж. В абзацах відображено переплетіння різноманітних співвідношень. Звичайними є вставні конструкції і вставні слова, які вказують на перехід до нової думки, до нового аспекту думки, спонукають читача до осмислювання матеріалу. Організуюча функція організує читання, є протиставлення, переважання складносурядних речень, що окремі частини цих речень в смисловому відношенні тісно пов`язані між собою. Синтаксис: застосов. пасивні та безособові конструкції, розрізняються стилістичні і гуманітарні науки.
Будь-який твір є результатом авторської предикації (судження). Твір – це образно-емоційно-мовно-знакова форма існування предиката, який існує у вигляді розгалудженної поняттєвої системи, що відображає предмет в образній або і в мовній, графічно-знаковій, текстовій формі. Досліджуючи процес предикації ми опираємося на логіко-психологічний аспект продовження твору. Логіко-психологічний механізм продовження твору. Журналіст, як спеціаліст імітує процес породження твору. Журналіст має конкретну комунікативну мету, конкретний комунікативний задум і залежно від мети і задуму він продовжує свій твір. Задум може мати чітку структуру, а може й не мати.(структура, мета, мотивація, адресат, редакція на твір, ситуація сприймання , уявлеє собі будову твору, обсяг
Предикація має чотири рівні.
1. Рівень долокутивної предикації (спрямований на комунікаці.) На цьому рівні відбувається – збір матеріалу, вироблення мотивації , процес зародження задуму, формується зміст думки. Заважати може недостовірність та недосконалість фактів. Цей рівень предикації являє собою акт, в якому ще нема змісту твору, - він існує в загальній змістовій системі думки латентно, приховоно.
2. ріве локутивної внутрішньої предикації : розробка теми, зміст думки переходить у зміст твору, і все це відбувається в процесі аналітичної синтезуючої діяльності мозку, відбувається процес „муки творчості” – аферентний синтез. Коли відбулися муки тіворчості, то це значить, що задум визрів. Починається перехід від генотипової мови у фенотипову. Фенотипова – це загальновживана природна мова, генотипова – це кили спочатку існує наша думка.
3. Коли автор переходить до розкриття змісту твору, то наступає третій рівень предикації. Рівень локутивної явної мовної предикації: розкриття теми, вибір форми вираження.. вибір остоточного оформлення задуму, рівень остоточної лексичної організації змісту твору, а також його композиційної організації. Не можна не враховувати обмеженностей мовної і графічної форми твору, не здатної охоплювати всю багаторівневу організацію твору.речення не є паралельною структурою в структурі судження. Зміст твору не обмежується суспільно виробленими значеннями слів, включає психорлогічні образи, емоції автора, які залишаються для читача підтекстом.
4. рівень локутивної неявної мовної предикації. Автор працює з підтекстом твору, твір вже написанно, але автор аналізує цей твір. З боку автора – це свідоме програмування процесу сприйняття і розуміння твору читачем, це імітація роботи механізму асоціативного мислення.
13.).Теоретичний твір обслуговує вищий рівень абстрактного мислення, разрахований на фахівця, викликає зацікавленість саме змістом і майже не потребує додаткових засобів виклику інтересів. Розвинута логічна складова. Теор. твір є твором обов`язкового прочитання, але форма теорем. твору може полегшити або утруднити процес аналізування змісту твору.
Ознаки: розгалуженість змісту твору, різноманітність зв`язків в абзацах і реченнях, коли поєднуються суперечливі і різноманітно змістовні хар-ки. Чергування чітке, методи: схожі від абстрактного до конкретного або навпаки. Переважання абстрактних понять. Використовується термінологія. Перше завдання автора теоретичних творів – класифікувати явище та їх ознаки і тому особливого значення набуває функція організації читання, в першу чергу, її використовують у вступі і у висновку. Блоки теорит. твору будуються як самостійні. Абзаци великі за обсягом і речення теж. В абзацах відображено переплетіння різноманітних співвідношень. Звичайними є вставні конструкції і вставні слова, які вказують на перехід до нової думки, до нового аспекту думки, спонукають читача до осмислювання матеріалу. Організуюча функція організує читання, є протиставлення, переважання складносурядних речень, що окремі частини цих речень в смисловому відношенні тісно пов`язані між собою. Синтаксис: застосов. пасивні та безособові конструкції, розрізняються стилістичні і гуманітарні науки.
Прикладний стиль
.Прикладний стиль.
Прикладний стиль обслуговує твори, спрямовані на конкретний виклад. Цей стиль передає готове знання, які можна взяти і діяти. Для того текст повинен бути чітким, однозначним. Повинен відображати всі ознаки, явища, твори, максимально розчленовані на пункти; фрази логічні, синтаксис простий, часто використовується наказова форма дієслова, яка виражається інфінітивом, або наказовим відмінком. Домінує пізнавальна під структура, а в ній інформативна складова. Максимально дрібне членування повідомлень, шпаруватість виключена, вкрай жорстке співвідношення плану змісту і плану виразу. Суперечність поміж лаконічністю і повнотою викладу. Стандартизація. Блоки абсолютно самостійні за змістом і виконують інформативну функцію.
Прикладний стиль обслуговує твори, спрямовані на конкретний виклад. Цей стиль передає готове знання, які можна взяти і діяти. Для того текст повинен бути чітким, однозначним. Повинен відображати всі ознаки, явища, твори, максимально розчленовані на пункти; фрази логічні, синтаксис простий, часто використовується наказова форма дієслова, яка виражається інфінітивом, або наказовим відмінком. Домінує пізнавальна під структура, а в ній інформативна складова. Максимально дрібне членування повідомлень, шпаруватість виключена, вкрай жорстке співвідношення плану змісту і плану виразу. Суперечність поміж лаконічністю і повнотою викладу. Стандартизація. Блоки абсолютно самостійні за змістом і виконують інформативну функцію.
Мовна діяльність автора
7. Мовна діяльність автора.
Мовна діяльність. Діяльність ми називаємо складну сукупність процесів, які об’єднані загальною спрямованістью на досягнення певного результату. Суттєвою ознакою діяльн вваж: 1. ціліспрямованість. 2. структурованість. Мовна діяльність складається з усіх проявів мовної поведінки носія мови. Отже, мовна діяльність – це один із наймолодших видів діяльності людини і як будь-який вид діяльності вона може бути, як професійною, так і непрофесійною. Для звичайного мовця характерна неусвідомлена мовна діяльність.професійне мовлення відрізняється від непрофесійного мовлення більшою і спеціальною усвідомленністю процесу породження висловлювання та його сприймання (перцепції). Найважливіша риса проф мовлення – це цілеспрямованість.цілеспрямоване мовлення відрізняється більшою чіткістю та точністю висловлювання. Журналіст та редактор – професійні мовці, які суттєво впливають своїм мовленням на суспільство і виражають потреби суспільства. Редактор та журналіст стоять перед необхідністю усвідомлення власного мовлення, та його вдосконалення. Кожний автор повине усвідомлювати себе автором. Усвідомлення мовцем себе автором є одним з найбільших досягнень цивілізації.
Несвідоме авторство – це таке авторство при якому внесок окремої людини у створення тексту є неусвідомленим і тому не підлягає визначенню.
Свідоме авторство – це коли мовлення усвідомлене мовцем і відповідно контролюється ним і регулюється. Преоставляється більша свобода творчості, більша незалежність від традицій, більші творчі можливості. Розвитку сприяло перше й друге відчуження автора. Свідоме авторство завжди являє собою совокупність певних складових: комунікативний задум – це предметний зміст комунікативної мети. Комунікативна мета, мотив і комунікативний смисл.
Мовна діяльність. Діяльність ми називаємо складну сукупність процесів, які об’єднані загальною спрямованістью на досягнення певного результату. Суттєвою ознакою діяльн вваж: 1. ціліспрямованість. 2. структурованість. Мовна діяльність складається з усіх проявів мовної поведінки носія мови. Отже, мовна діяльність – це один із наймолодших видів діяльності людини і як будь-який вид діяльності вона може бути, як професійною, так і непрофесійною. Для звичайного мовця характерна неусвідомлена мовна діяльність.професійне мовлення відрізняється від непрофесійного мовлення більшою і спеціальною усвідомленністю процесу породження висловлювання та його сприймання (перцепції). Найважливіша риса проф мовлення – це цілеспрямованість.цілеспрямоване мовлення відрізняється більшою чіткістю та точністю висловлювання. Журналіст та редактор – професійні мовці, які суттєво впливають своїм мовленням на суспільство і виражають потреби суспільства. Редактор та журналіст стоять перед необхідністю усвідомлення власного мовлення, та його вдосконалення. Кожний автор повине усвідомлювати себе автором. Усвідомлення мовцем себе автором є одним з найбільших досягнень цивілізації.
Несвідоме авторство – це таке авторство при якому внесок окремої людини у створення тексту є неусвідомленим і тому не підлягає визначенню.
Свідоме авторство – це коли мовлення усвідомлене мовцем і відповідно контролюється ним і регулюється. Преоставляється більша свобода творчості, більша незалежність від традицій, більші творчі можливості. Розвитку сприяло перше й друге відчуження автора. Свідоме авторство завжди являє собою совокупність певних складових: комунікативний задум – це предметний зміст комунікативної мети. Комунікативна мета, мотив і комунікативний смисл.
Фактори, що ускладнюють процес сприймання твору
6.Фактори, що ускладнюють процес сприймання
Сприймання відбувається в процесі читання. Існує теорія сприйманя тексту та його роз’яснення. Сприймання твору є керований автором процес прдукування твору адресатом. Цей процес включає сенсорні процеси (відчуття),. Перцепцію (пізнання), рецепцію (розуміння). цей процес протікає дуже складно й неоднозначно. По суті будь-яка взаємодія – це здатність розуміти, що інші кажуть. Багато людей є поганими слухачами через погану силу концентрації уваги, погану слухову увагу. Серед причин, що порушують розуміння твору, можна назвати невдалу організацію процесу сприймання: розірваність у часі й просторі процесу сприймання; швидкий темп читання; далеке розташування об’єкту рецепції; негативну соціальну оцінку диктора або ведучого, через їх слабкий голос чи нерозбірливість вимови; побічні перешкоди – гамір, крик.; поганий психо-фізичний стан адресата – втома, роздратованість; перешкоди пов’язані з невдалим оформленням тексту: надмірна кількість ілюстрацій, погано побудований і розташований текст, правописні помилки. До причин, що порушують процес пізнання і розуміння належать також:
1.специфічна робота механізму рецепції сприймача;2. різний емоційний досвід автора і реципієнта; 3. різна діяльнісна основа продукування й розуміння твору.
Сприймання відбувається в процесі читання. Існує теорія сприйманя тексту та його роз’яснення. Сприймання твору є керований автором процес прдукування твору адресатом. Цей процес включає сенсорні процеси (відчуття),. Перцепцію (пізнання), рецепцію (розуміння). цей процес протікає дуже складно й неоднозначно. По суті будь-яка взаємодія – це здатність розуміти, що інші кажуть. Багато людей є поганими слухачами через погану силу концентрації уваги, погану слухову увагу. Серед причин, що порушують розуміння твору, можна назвати невдалу організацію процесу сприймання: розірваність у часі й просторі процесу сприймання; швидкий темп читання; далеке розташування об’єкту рецепції; негативну соціальну оцінку диктора або ведучого, через їх слабкий голос чи нерозбірливість вимови; побічні перешкоди – гамір, крик.; поганий психо-фізичний стан адресата – втома, роздратованість; перешкоди пов’язані з невдалим оформленням тексту: надмірна кількість ілюстрацій, погано побудований і розташований текст, правописні помилки. До причин, що порушують процес пізнання і розуміння належать також:
1.специфічна робота механізму рецепції сприймача;2. різний емоційний досвід автора і реципієнта; 3. різна діяльнісна основа продукування й розуміння твору.
Твір і текст
5.твір і текст
Твір – це продукт мовної діяльності людини. Є предметом, знаряддям діяльності жкрналіста. Вивчається твір, як продукт мовної діяльності автара; як предмет читацького сприйняття; Як носій інформації так і носій впливу на маси. Твір – це продукт мовної діяльності людини, найчастіше закріплений в тексті. Текст – це лише графічно-знакова фіксація твору. Твір – це мовне вираження творця. Текст – це графічне закріплення задуму творця. Твір створюється за законами мовної діяльності, текст за правилами користування знакової системи.
Виникнення тексту сприяло збільшенню розміру твору, розвитку монологічного мовлення. Текст і твір взаємозалежні категірії. Текст – бар’єр між автором і читачем. Текст – це своєрідна форма відчкження автора від твору, пов’язане з винекненням пистма а потім друку. Але це відчуження без якого людство себе не усвідомлює. Ознаки твору: закінченя думка, континиум, когезія.
Твір – це продукт мовної діяльності людини. Є предметом, знаряддям діяльності жкрналіста. Вивчається твір, як продукт мовної діяльності автара; як предмет читацького сприйняття; Як носій інформації так і носій впливу на маси. Твір – це продукт мовної діяльності людини, найчастіше закріплений в тексті. Текст – це лише графічно-знакова фіксація твору. Твір – це мовне вираження творця. Текст – це графічне закріплення задуму творця. Твір створюється за законами мовної діяльності, текст за правилами користування знакової системи.
Виникнення тексту сприяло збільшенню розміру твору, розвитку монологічного мовлення. Текст і твір взаємозалежні категірії. Текст – бар’єр між автором і читачем. Текст – це своєрідна форма відчкження автора від твору, пов’язане з винекненням пистма а потім друку. Але це відчуження без якого людство себе не усвідомлює. Ознаки твору: закінченя думка, континиум, когезія.
Популярний стиль
4.Популярний стиль
Популярний стиль обслуг. абстрактне мислення і пов`яз. в більшій мірі із занням, що формується. Популярний стиль формує структури буденної свідомості неспеціалістів в даній галузі.
Хар-ка:
1) поступовість, повільність викладу, але вони з часом пришвидшувалася. Попул. починає наближ. до теоретичного. Людство стає більш розумним, обізнаним. План виразу завжди розгорт. швидше, ніж план змісту. Наявність нецілеспрямованого мовлення. Чіткість і відносна нескладність побудови. Комунікативна складова переважає. В попул. стилі повідомлення розраховане на довільне прочитання, тому важл. роль в їх структурі відіграє психологічна складова, що створює інформ. форм. комфорт для реципієнта. Це одна з причин відбору в попул. творах слів з меншою кількістю ознак в значенні, обмеження в користуванні термінами. Кількість термінів має бути обмеженою, терміни мають бути вже відомі читачеві, щодо нових термінів, треба одразу розшифровувати їх значення. Перехід від розважальності до інформативності.
Побудова: попул. твір склад. з блоків, добре виражене членування. Ці блоки починаються звичайно, з прикладів (засіб утворення контакту). При побудові блоку використовують різні засоби організації процесу читання. Напр., це виділення осн. тези блоку. Дуже часто блоки починаються питальними реченнями. Використовується дискусія – спосіб активізації читача. У блоці можуть вираж. себе 2 характерні риси попул. викладу:
1. послідовна передача чітко членованої думки і ритмічне чергування ін форм. наповнення і ін форм. бідних уривків
2. в межах блоку чергуються розповідні, описові та тлумачні фрагменти. Переважання психологічної складової, і майже рівне значення естетичної і логічної складової. До недоліків попул. твору можна віднести перенасиченість інформацією, яка не дозволяє достатньо прокоментувати окремі положення. Структура фраз різноманітна, що обумовлено тяжінням до розмови з читачем.
Головна суперечність у творах попул. стилю – це суперечність між ін форм. точністю, доказовістю і легкістю викладу, необхідністю в деяких випадках прийняти дещо на віру.
Якщо буде переважати інф. точність, то він стане прикладним твором. Надмірне поширення доказовості, роз`яс. всіх аспектів питання зробить попул. твір теоретичним. Теоретичне обслуговує вищий рівень абстрактного мислення, разрахований на фахівця, викликає зацікавленість саме змістом і майже не потребує додаткових засобів виклику інтересів. Розвинута логічна складова. Теор. твір є твором обов`язкового прочитання, але форма теорем. твору може полегшити або утруднити процес аналізування змісту твору.
Популярний стиль обслуг. абстрактне мислення і пов`яз. в більшій мірі із занням, що формується. Популярний стиль формує структури буденної свідомості неспеціалістів в даній галузі.
Хар-ка:
1) поступовість, повільність викладу, але вони з часом пришвидшувалася. Попул. починає наближ. до теоретичного. Людство стає більш розумним, обізнаним. План виразу завжди розгорт. швидше, ніж план змісту. Наявність нецілеспрямованого мовлення. Чіткість і відносна нескладність побудови. Комунікативна складова переважає. В попул. стилі повідомлення розраховане на довільне прочитання, тому важл. роль в їх структурі відіграє психологічна складова, що створює інформ. форм. комфорт для реципієнта. Це одна з причин відбору в попул. творах слів з меншою кількістю ознак в значенні, обмеження в користуванні термінами. Кількість термінів має бути обмеженою, терміни мають бути вже відомі читачеві, щодо нових термінів, треба одразу розшифровувати їх значення. Перехід від розважальності до інформативності.
Побудова: попул. твір склад. з блоків, добре виражене членування. Ці блоки починаються звичайно, з прикладів (засіб утворення контакту). При побудові блоку використовують різні засоби організації процесу читання. Напр., це виділення осн. тези блоку. Дуже часто блоки починаються питальними реченнями. Використовується дискусія – спосіб активізації читача. У блоці можуть вираж. себе 2 характерні риси попул. викладу:
1. послідовна передача чітко членованої думки і ритмічне чергування ін форм. наповнення і ін форм. бідних уривків
2. в межах блоку чергуються розповідні, описові та тлумачні фрагменти. Переважання психологічної складової, і майже рівне значення естетичної і логічної складової. До недоліків попул. твору можна віднести перенасиченість інформацією, яка не дозволяє достатньо прокоментувати окремі положення. Структура фраз різноманітна, що обумовлено тяжінням до розмови з читачем.
Головна суперечність у творах попул. стилю – це суперечність між ін форм. точністю, доказовістю і легкістю викладу, необхідністю в деяких випадках прийняти дещо на віру.
Якщо буде переважати інф. точність, то він стане прикладним твором. Надмірне поширення доказовості, роз`яс. всіх аспектів питання зробить попул. твір теоретичним. Теоретичне обслуговує вищий рівень абстрактного мислення, разрахований на фахівця, викликає зацікавленість саме змістом і майже не потребує додаткових засобів виклику інтересів. Розвинута логічна складова. Теор. твір є твором обов`язкового прочитання, але форма теорем. твору може полегшити або утруднити процес аналізування змісту твору.
Твір як продукт мовної діяльності людини
3.Твір як продукт мовної діяльності людини
Твір – це продукт мовної діяльності людини. Є предметом, знаряддям діяльності жкрналіста. Вивчається твір, як продукт мовної діяльності автара; як предмет читацького сприйняття; Як носій інформації так і носій впливу на маси. Твір – це продукт мовної діяльності людини, найчастіше закріплений в тексті. Твір – це мовне вираження творця. Твір створюється за законами мовної діяльності, текст за правилами користування знакової системи.
Мовна діяльність. Діяльність ми називаємо складну сукупність процесів, які об’єднані загальною спрямованістью на досягнення певного результату. Суттєвою ознакою діяльн вваж: 1. ціліспрямованість. 2. структурованість. Мовна діяльність складається з усіх проявів мовної поведінки носія мови. Отже, мовна діяльність – це один із наймолодших видів діяльності людини і як будь-який вид діяльності вона може бути, як професійною, так і непрофесійною. Для звичайного мовця характерна неусвідомлена мовна діяльність.професійне мовлення відрізняється від непрофесійного мовлення більшою і спеціальною усвідомленністю процесу породження висловлювання та його сприймання (перцепції). Найважливіша риса проф мовлення – це цілеспрямованість.цілеспрямоване мовлення відрізняється більшою чіткістю та точністю висловлювання. Журналіст та редактор – професійні мовці, які суттєво впливають своїм мовленням на суспільство і виражають потреби суспільства. Редактор та журналіст стоять перед необхідністю усвідомлення власного мовлення, та його вдосконалення.
Твір – це продукт мовної діяльності людини. Є предметом, знаряддям діяльності жкрналіста. Вивчається твір, як продукт мовної діяльності автара; як предмет читацького сприйняття; Як носій інформації так і носій впливу на маси. Твір – це продукт мовної діяльності людини, найчастіше закріплений в тексті. Твір – це мовне вираження творця. Твір створюється за законами мовної діяльності, текст за правилами користування знакової системи.
Мовна діяльність. Діяльність ми називаємо складну сукупність процесів, які об’єднані загальною спрямованістью на досягнення певного результату. Суттєвою ознакою діяльн вваж: 1. ціліспрямованість. 2. структурованість. Мовна діяльність складається з усіх проявів мовної поведінки носія мови. Отже, мовна діяльність – це один із наймолодших видів діяльності людини і як будь-який вид діяльності вона може бути, як професійною, так і непрофесійною. Для звичайного мовця характерна неусвідомлена мовна діяльність.професійне мовлення відрізняється від непрофесійного мовлення більшою і спеціальною усвідомленністю процесу породження висловлювання та його сприймання (перцепції). Найважливіша риса проф мовлення – це цілеспрямованість.цілеспрямоване мовлення відрізняється більшою чіткістю та точністю висловлювання. Журналіст та редактор – професійні мовці, які суттєво впливають своїм мовленням на суспільство і виражають потреби суспільства. Редактор та журналіст стоять перед необхідністю усвідомлення власного мовлення, та його вдосконалення.
Агітаційний стиль
2.Агітаційний стиль
агітаційний стиль обслугов. живе споглядання, домінує естетич. складова і комун. під структура. Зобр. дійсності максимально просте. В них найменша довжина повідомлення в цілому та його елементів, ніж в інших стилях. Агіт. твори іноді занадто категоричні і з цим пов`яз. мала шпаруватість твору. Разгортання внутр. мовлення не відбувається. Співвідношення плану змісту і плану виразу жорстке. Знання, що повідомл., наближ. до готового знання. Характеризується ознакою агітац. творів є використ. закликів (стислі і ритмічні).
Побудова: за кожним прикладом іде висновок. Іноді буває необхідно використати поясн. конструкції. Якщо багато пояснювальних моментів, то він наближ. до популярного, якщо заклики – до перекладного.
Осн. суперечністю агіт. стилю між експресією та ін форм-стю. Особливості агіт. стилю є така організація змісту твору, яка реалізує досягнення прийнаймі системи наступних цілей:
1. привернути увагу до твору повідомленням якогось факту. Факт має бути поданий дефінітивно, експресивно, він повинен викликати в адресата асоціації, потрібні для автора; 2.допомогти адресатові прийняти рішення, діяти так, як того хоче автор; мають бути наведені факти-аргументи, які переконують адресата діяти певним чином. 3. Добитися факту прийняття рішення адресатом шляхом заклику діяти відповідним чином; заклик за змістом повинен логічно випливати із сказаного автором вище.
агітаційний стиль обслугов. живе споглядання, домінує естетич. складова і комун. під структура. Зобр. дійсності максимально просте. В них найменша довжина повідомлення в цілому та його елементів, ніж в інших стилях. Агіт. твори іноді занадто категоричні і з цим пов`яз. мала шпаруватість твору. Разгортання внутр. мовлення не відбувається. Співвідношення плану змісту і плану виразу жорстке. Знання, що повідомл., наближ. до готового знання. Характеризується ознакою агітац. творів є використ. закликів (стислі і ритмічні).
Побудова: за кожним прикладом іде висновок. Іноді буває необхідно використати поясн. конструкції. Якщо багато пояснювальних моментів, то він наближ. до популярного, якщо заклики – до перекладного.
Осн. суперечністю агіт. стилю між експресією та ін форм-стю. Особливості агіт. стилю є така організація змісту твору, яка реалізує досягнення прийнаймі системи наступних цілей:
1. привернути увагу до твору повідомленням якогось факту. Факт має бути поданий дефінітивно, експресивно, він повинен викликати в адресата асоціації, потрібні для автора; 2.допомогти адресатові прийняти рішення, діяти так, як того хоче автор; мають бути наведені факти-аргументи, які переконують адресата діяти певним чином. 3. Добитися факту прийняття рішення адресатом шляхом заклику діяти відповідним чином; заклик за змістом повинен логічно випливати із сказаного автором вище.
Поняття про твір
1.Поняття про твір
Твір – це продукт мовної діяльності людини. Є предметом, знаряддям діяльності жкрналіста. Вивчається твір, як продукт мовної діяльності автара; як предмет читацького сприйняття; Як носій інформації так і носій впливу на маси. Твір – це продукт мовної діяльності людини, найчастіше закріплений в тексті. Твір – це мовне вираження творця. Твір створюється за законами мовної діяльності, текст за правилами користування знакової системи. Винекнення тексту сприяло збільшенню розміру твору, розвитку монологічного мовлення. Текст і твір взаємозалежні категірії. Текст – це своєрідна форма відчкження автора від твору, пов’язане з винекненням пистма а потім друку. Але це відчуження без якого людство себе не усвідомлює. Ознаки твору: закінченя думка, континиум, когезія. На думку М.Д.Феллера, ефективність твору визначається ефективністю його структури. Ефективність повідомлення залежить від тих обставин, в яких відбувається процес сприймання. Літ. бік журн. твору є лише виявом, знаком ефективності структури твору. Постулати до журн. твору: 1.журналістський твір можна аналізувати й правити тільки відносно людини як автора чи реципієнта. 2. твір має багатоаспектні, авторську змістову і перцептивно-змістову структуру. Кожна з цих структур у певному аспекті є варіантом. до таких варіантних структур належать фактологічна структура, яка може бути загальною і тематична,; тематична структура має композиційну й архітектонічну структури твору. Тематична фактологічна структура, в свою чергу, передбачає варіанти: логіко-поняттєву, емоц.-експресивну, комунікативну, ін форм. і психологічну. змістова структура виражається тільки через образну структуру й мовно-абстрактну структуру.
Твір – це продукт мовної діяльності людини. Є предметом, знаряддям діяльності жкрналіста. Вивчається твір, як продукт мовної діяльності автара; як предмет читацького сприйняття; Як носій інформації так і носій впливу на маси. Твір – це продукт мовної діяльності людини, найчастіше закріплений в тексті. Твір – це мовне вираження творця. Твір створюється за законами мовної діяльності, текст за правилами користування знакової системи. Винекнення тексту сприяло збільшенню розміру твору, розвитку монологічного мовлення. Текст і твір взаємозалежні категірії. Текст – це своєрідна форма відчкження автора від твору, пов’язане з винекненням пистма а потім друку. Але це відчуження без якого людство себе не усвідомлює. Ознаки твору: закінченя думка, континиум, когезія. На думку М.Д.Феллера, ефективність твору визначається ефективністю його структури. Ефективність повідомлення залежить від тих обставин, в яких відбувається процес сприймання. Літ. бік журн. твору є лише виявом, знаком ефективності структури твору. Постулати до журн. твору: 1.журналістський твір можна аналізувати й правити тільки відносно людини як автора чи реципієнта. 2. твір має багатоаспектні, авторську змістову і перцептивно-змістову структуру. Кожна з цих структур у певному аспекті є варіантом. до таких варіантних структур належать фактологічна структура, яка може бути загальною і тематична,; тематична структура має композиційну й архітектонічну структури твору. Тематична фактологічна структура, в свою чергу, передбачає варіанти: логіко-поняттєву, емоц.-експресивну, комунікативну, ін форм. і психологічну. змістова структура виражається тільки через образну структуру й мовно-абстрактну структуру.
Theory of composition
Тут розміщенні матеріали для підготовки до практичних занять та іспиту студентів 11ж, 21ж та 51 ур груп Кам"янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка
Герменевтика (греч. hermeneutike, от hermeneuo — разъясняю, толкую), экзегетика (греч. exegetike, от exegeomai — истолковываю), учение об истолковании текстов, преимущественно древних, первоначальный смысл которых затемнён вследствие их давности или недостаточной сохранности источников. Понимание достигается грамматическим исследованием языка, изучением исторических реалий и вскрытием намёков, смысл которых со временем сделался непонятным; конкретно-психологическими изысканиями и рассмотрением закономерностей формы произведения. Применительно к Библии Герменевтика (Hermeneutica Sacra) означает выяснение троякого смысла текста: чувственно буквального, отвлеченно-нравоучительного и идеально-мистического. Помимо литературы, Герменевтика применяется также в музыке, в юриспруденции (толкование законов). Понятие Герменевтика теперь мало употребительно и перекрывается более широким понятием интерпретация, имеющим в виду также и новую литературу.
Анастасія Мамалига, Леся Моржук. Комунікативні аспекти одиниць повідомлення у творі
Володимир Владимиров. Теорія розуміння чи теорія читабульності
Влодимир Владимиров. Особливості розуміння журналістського твору, або Аперцепція у сфері масового спілкування
Володимир Германов. Журналістське слово як засіб передачі внутрішнього стану людини
Віталій Корнєєв. Методика смиалово-експресивного картування в роботі редактора
Тетяна Ковалевська. Перспективи нейролінгвістичного програмування в сучасному мовознавстві
Віталій Карпенко. Творчість і психіка
Володимир Владимиров.Розуміння як відчуження
Герменевтика (греч. hermeneutike, от hermeneuo — разъясняю, толкую), экзегетика (греч. exegetike, от exegeomai — истолковываю), учение об истолковании текстов, преимущественно древних, первоначальный смысл которых затемнён вследствие их давности или недостаточной сохранности источников. Понимание достигается грамматическим исследованием языка, изучением исторических реалий и вскрытием намёков, смысл которых со временем сделался непонятным; конкретно-психологическими изысканиями и рассмотрением закономерностей формы произведения. Применительно к Библии Герменевтика (Hermeneutica Sacra) означает выяснение троякого смысла текста: чувственно буквального, отвлеченно-нравоучительного и идеально-мистического. Помимо литературы, Герменевтика применяется также в музыке, в юриспруденции (толкование законов). Понятие Герменевтика теперь мало употребительно и перекрывается более широким понятием интерпретация, имеющим в виду также и новую литературу.
Анастасія Мамалига, Леся Моржук. Комунікативні аспекти одиниць повідомлення у творі
Володимир Владимиров. Теорія розуміння чи теорія читабульності
Влодимир Владимиров. Особливості розуміння журналістського твору, або Аперцепція у сфері масового спілкування
Володимир Германов. Журналістське слово як засіб передачі внутрішнього стану людини
Віталій Корнєєв. Методика смиалово-експресивного картування в роботі редактора
Тетяна Ковалевська. Перспективи нейролінгвістичного програмування в сучасному мовознавстві
Віталій Карпенко. Творчість і психіка
Володимир Владимиров.Розуміння як відчуження
Підписатися на:
Дописи (Atom)
