Аналіз поетичного і драматичного творів

Аналіз поетичного твору. Аналіз драматичного твору



Аналіз поетичного твору.

І. Загальні питання:

1) назва твору, ім'я автора;
2) назва збірки, складовою якої є вірш;
3) рік написання та видання;
4) поштовх для створення збірки чи вірша;
5) кому присвячений;
6) наявність епіграфа, його значення.

ІІ. Теоретичні, літературознавчі питання:

1) напрям, якого (яких) стосується вірш чи збірка;
2) жанр;
3) тема;
4) ідея;
5) рима чи її відсутність;
6) вид рими;
7) розмір вірша;
8) строфіка;
9) художньо-зображальні мовні засоби;
10) бібліографія.

ІІІ. Культурологічні питання:

1) синтез мистецтв, що спостерігається у вірші чи збірці;
2) українознавчі аспекти;
3) культурологічне оточення, наявність музичного супроводу;
4) думки митців та критиків;
5) власна думка про твір.

Примітка. Художньо-зображальні мовні засоби — це: 1) тропи; 2) прийоми милозвучності (звукової органі­зації мови, звукопису): алітерація — повтор приголосних; асонанс — повтор голосних звуків; повторення слів, їх початків (анафора), закінчень (епіфора) тощо; 3) прийоми творення поетичного образу: порівняння людського із зовнішнім, з природою; антропоморфічні порівняння — природа уподібнюється до людини, тотожність краєвиду і настрою, їх взаємозалежність; алегорія — поширення образу на цілий твір; образ-малюнок; наявність контрас­ту в самому образі.

Словник літературознавчих термінів до схеми № 2

Акростих (грецьк.) — вірш, в якому початкові літери кожно­го рядка, якщо їх прочитати зверху вниз, утворюють слово чи фразу та найчастіше вказують, кому вірш присвячений.

Анафора — єдиний початок; повторювання слів, їхніх початків, віршованих рядків, половини рядка, словосполучень.

Антропоморфізм — уособлення, коли предмет зображення уподібнюється до людини чи наділений людськими рисами.

Буколіка — пастуша пісня.

Буриме — вірш, що його пишуть на заздалегідь визначену риму, яку не можна змінювати.

Вінок сонетів — віршований твір з п'ятнадцятьма сонетами.

Верлібр — вільний вірш, що не має рими та чітко визначеного ритму.

Вільний вірш — віршована форма, що відрізняється рядками неоднакової довжини, наявністю різних стоп і метричних прозаїзмів.

Георгіки — вид дидактичної літератури, де темою є сільське життя, сільське господарство, землеробство.

Елегія — поетичні філософські роздуми, пройняті сумом і скор­ботою.

Епіграма — вид сатиричної поезії; невеликий вірш, що вис­міює будь-яку особу чи явище.

Епіфора — повторення закінчень.

Ідилія — одна із форм буколіки, вірш про безжурне життя на лоні природи.

Лірика — один із трьох родів художньої літератури, в підґрунті якого зображення внутрішнього світу людини, її переживань і почуттів.

Ліричні жанри — епіграма, епітафія, буколіка, еклога, епіта­лама, ідилія, гімн, ода, послання, балада, дума (ліро-епічний), поема (ліро-епічний), байка тощо.

Неточна рима (асонанс) — звуки римованих слів фонетичне повністю не збігаються (наприклад: "стійкий" — "ластівки").

Паліндром (грецьк.) — той, що повертається назад, "перевер­тень"; вживається для позначення художнього тексту, який чи­тається зліва направо і справа наліво тотожно або від початку вірша до кінця і зворотно.

Пастораль — література, що присвячена життю пастухів; одна із форм буколіки.

Переспів — вірш, написаний за мотивами твору іншого автора.

Прозаїзм — слово, що є нижче рівня поетичності даного твору.

Рима — повторення окремих звуків чи звукосполучень, що пов'язують закінчення двох чи більше рядків. За розташуван­ням у рядках рима буває парною, чи суміжною (а а б б), перехресною (а б а б), кыльцевою (а б б а). За наголосом — чоловічою ( ), жіночою ( ), дактилічною ( ).

Асонансною (неточною) — неповна точність звукового повторення. Точною — повна точність звукового повторення.

Ритм — повторення схожих явищ через певні рівні проміжки; ритм вірша формується за рахунок складів чи наголосів у рядах, що поєднуються в строфу.

Розмір вірша — кількість стоп; за кількістю складів у стопі розмір розподіляється на двоскладовий (ямб , хорей ), трискладовий (дактиль , амфібрахій , анапест ) тощо.

Сонет — ліричний вірш із 14 рядків (рима за схемою: а б б а – а б б а — в в г — д г д т а ін.).

Стопа — група складів у вірші.

Строфа — віршова сполука, що об'єднана загальною римою становить ритмічне та синтаксичне ціле. Строфа може бути двовіршем, терциною (три рядки), чотиривіршем тощо.

Аналіз драматичного твору

І. Загальні питання:

1) назва твору, ім'я автора;

2) рік написання, рік видання;

3) історія написання;

4) наявність присвяти, епіграфа.

ІІ. Теоретичні, літературознавчі питання:

1) напрям, якого (яких) стосується твір;

2) жанр;

3) тема та ідея;

4) система образів;

5) сюжет;

6) композиція;

7) художньо-зображальні засоби словесного мистецтва: діалоги, монологи, репліки як засоби характеристи­ки персонажів; наявність авторської характеристики та коментаря (опис обстановки, поведінки, жестів персонажів, ремарки тощо).

8) художньо-зображальні засоби сценічного мистецтва: мізансцена, гра акторів, декорації, костюми, музичні, звукові та світлові ефекти тощо;

9) бібліографія.

ІІІ. Культурологічні питання:

1) синтез мистецтв, що спостерігається у творі;

2) українознавчі аспекти;

3) рік, місто і місце першої постановки;

4) режисер, авторський склад першої вистави;

5) культурологічне оточення;

6) думки митців, критиків до твору і вистави;

7) власна думка про твір та виставу.

Словник літературознавчих термінів до схеми № З

Акт — закінчена частина драматичного твору чи театральної вистави.

Бутафорія — предмети, що імітують оригінал на сцені театру, у вітрині магазину.

Бутафор — той, що виготовляє бутафорію.

Драма — одна з головних родів літератури, що призначений для виконання на сцені, тому має ознаки літературного та сцен­ічного мистецтв.

Комедія — одна з видів драми, де дії, характери трактуються у формах смішного, пройняті комізмом.

Костюмер — працівник театру, який готує костюми, одяг для сцени.

Мізансцена — розміщення акторів і сценічної обстановки в різні моменти дії п'єси.

Поза — положення тіла.

Режисер — творчий працівник театру, кіно, який здійснює постановку спектакля чи фільму.

Ремарка — пояснення, зауваження драматурга, що поперед­жають чи супроводжують рух дії у п'єсі.

Репліка — висловлювання діючої особи.

Статист — актор, який виконує другорядні ролі без слів; учасник масових сцен.

Сцена — 1) частина будівлі театру, майданчик для вистави; 2) окрема частина акту театральної п'єси; 3) окремий епізод.

Сценарій — 1) літературно-драматичний твір для театру чи кіно, що має опис дії з текстом промов, реплік персонажів; 2) план, сюжетна схема п'єси, опери, балету тощо.

Сценарист — автор сценарію.

Трагедія — один із видів драми, в основу якого покладений особливо напружений, непримиренний конфлікт, що здебільшо­го закінчується загибеллю героя.


Посилання на сайт: http://www.ukrlit.vn.ua/article/105.html