Читання творів різних жанрів

ЧИТАННЯ ТВОРІВ РІЗНИХ ЖАНРІВ


Виразне читання — мистецтво синтетичне і складне.

Синтетичність і складність його залежить від дійсності, що лягла в основу твору, а також від змісту і форми її зма­лювання. Це значить, і від жанру твору, оскільки худож­ня дійсність знаходить своє відбиття і в різних жанрах.

У читанки для початкових класів входять різні жанри: оповідання, казки, вірші, банки, малі фольклорні жанри (приказки, прислів'я, загадки), а також твори, близькі до художніх — науково-популярні або ділові статті.

Всякий літературний твір має свої особливості, які ви­значають специфіку читання. Тим більше ця особливість існує між окремими жанрами. Тому, закономірно, існує і певна різниця в читанні творів різних жанрів1.

В усіх випадках твір треба глибоко проаналізувати, оживити перед внутрішнім зором всі картини й образи, розкрити й осмислити експресивність. (Див. розділ «Під­готовка до уроку читання», стор. 94). У першому випад­ку, порівняно з іншими, читець має деякі полегшення: ек­спресивність твору він передає тільки з позиції одного ав­тора. Так, наприклад, з тим почуттям болю в душі, що й в автора, читець веде розповідь про убогість удовиної ха­тини; страждання вдови-поденниці та її діточок, які жи­вуть у ній («Удовина хата», 2,47). З почуттям ніж­ності і щирості розповідає про дівчинку Улянку, про те, як вона милується красою природи рідного їй лісу. («У лісі», 3,4).

У другому випадку читання дещо ускладнюється, ос­кільки експресивність треба передавати відповідно до кож­ної особи співрозмовників. Це значить, відтворити тісний зв'язок між ними, а через індивідуальні риси їх мови пере­дати настрої, почуття й переживання кожного. Зримість співрозмовників слухачі мають сприйняти «не тільки за змістом, а й за звуковими особливостями1».

Проте ні в якому разі не театралізувати діалогу, тобто не перевтілюватись в образи співрозмовників, як це за­кономірно роблять актори театру, не грати їх, а тільки на основі інтонаційних ознак їх мовлення (тональних, динамічних І темпоральних показників) подавати їх інди­відуальності.

У третьому випадку читець закономірно бере на себе весь світ думок, почуттів, переживань і автора і дійових осіб. Дуже важливо тут уміти переходити від образу роз­повідача до дійових осіб, їх індивідуальностей. Для цього треба вміло користуватися всіма засобами виразності, особ­ливо інтонаційними й іншими логічними й емоційними за­собами виливу на читача.

Свої особливості читання має оповідь.

«Оповідь — своєрідна манера розгортання подій і зма­лювання образів у художньому творі від першої особи»1. На відміну від розповіді, в оповіді письменник висвітлює певні події й образи не від себе, а від оповідача: «Синичка;) (1,42), «Червона квітка» (1,164), «У лісі» (2, 28), «Кулемет» (2,142), «Булочка» (3,8), «Новорічний подарунок» (3,155) та інші,

Щоб правильно прочитати оповідь, необхідно глибоко охарактеризувати образ оповідача: його вік, стать, харак­тер, симпатії, антипатії, обставини, в яких він перебуває, і особливо його ставлення до тих подій і людей, про яких він (вона) оповідає. Проаналізувавши, наприклад, твір «У лісі» (2,28), ми бачимо оповідача — людину, пристрасно закохану в осінню лісову природу. Оповідач безпосередньо перебуває в лісі і захоплено, схвильовано оповідає про те, що його милує, чарує. І хоч невідомо, хто цей оповідач, завдання читця зрозуміле: ставши на його місце, передати слухачам схвильовану розповідь, захват, милування кра­сою природи в лісі восени.

В оповідь може входити розгорнутий діалог: «Шматок пирога» (2, 51), «Кулемет» (2, 142). У таких випадках чи­тець, ставши на місце оповідача, «знижує характерність мови дійових осіб за рахунок зростання характерності мо­ви оповідача»8. Відтворювати індивідуальні риси мови дійо­вих осіб настільки, наскільки це робиться в розповіді, не­має потреби. Завдання читця не індивідуалізувати їх, а оповідати з яскраво вираженим ставленням до них: їх ду­мок, намірів, настроїв, вчинків, переживань тощо. Таким чином, для експресії оповіді першорядне значення має мо­ва оповідача, другорядне — мова дійових осіб; для експре­сії розповіді мова авторська і мова дійових осіб мають од­наково важливе значення. До завдань читання оповідання в будь-якій формі викладу додамо такі зауваження: 1. Від­носно сталий темп твору повинен бути не поспішний, по­міркований, розрахований на вік молодшого школяра; 2. В процесі читання доцільно після кожного епізоду, час­тини робити тривалі паузи. Це дасть можливість дітям кра­ще осмислити, пережити прочитане і підготуватися до слу­хання наступного епізоду чи частини


Посилання на сайт: http://www.ukrlit.vn.ua/article/547.html