Синхронія і діахронія

Синхронія і діахронія



ПЛАН

Вступ

1. Поняття та властивості синхронії та діахронії

2. Особливості вивчення мови з точки зору концепцій синхронії та діахронії

3. Мовознавство синхронічне і діахронічне
Висновки
Список використаної літератури








Вступ

Мова є явищем відносно стабільним. Для мовців вона протягом усього життя здається незмінною. Однак не мож­на не помітити, що давньоукраїнська мова епохи Київсь­кої Русі і сучасна українська мова помітно різняться. Поступові кількісні зміни у мові протягом століть зумовили якісні зміни, причому такі, що сучасному мовцеві важко зрозуміти давні тексти. Отже, мова — це одночасно і жи­ва діяльність, і продукт минулого. Відповідно в мовознав­стві розрізняють стан мови та розвиток мови. Існує два підходи до вивчення мови: вивчення мови на певному ча­совому зрізі та вивчення мови в її історичному розвитку протягом тривалого часу.

Для позначення цих понять (стану мови, її певного часового зрізу, з одного боку, і розвитку, зміни мови про­тягом тривалого часу — з іншого,) в мовознавстві викори­стовують терміни синхронія і діахронія.



1. Поняття та властивості синхронії та діахронії

Синхронія (від гр. syn "разом" і chronos "час", тобто "одночас­ність") — 1) стан мови в певний момент її розвитку, в певну епо­ху; 2) вивчення мови в цьому стані (в абстракції від часового чин­ника).

Діахронія (від гр. dia "через" і chronos "час", тобто "різночасність") — 1) історичний розвиток мови; 2) дослідження мови в часі, в її іс­торичному розвитку.

Синхронія, таким чином, — це горизонтальний зріз (вісь одночасності), а діахронія — вертикальний зріз (вісь послідовності). Графічно їх можна позначити так:








Для мовців важлива синхронія, тобто мову треба знати такою, якою вона є нині. Щоб добре володіти сучасною мовою, не обов'язково знати історію мови, як змінювалися звуки, які з них зникли, а які з'явилися, скільки колись було форм граматичного числа (однина, двоїна, множина), часових форм дієслова (теперішній, чотири форми минулого часу — аорист, перфект, ім­перфект і плюсквамперфект, три форми майбутнього часу — проста і дві складні, аналітичні) тощо.

Навряд чи ефективніше вплинуло б на практичне користування сучасною мовою знання мовцем того, що слово верблюд колись означало "слон", а слово підлий — "простона­родний, неродовитий".



2. Особливості вивчення мови

з точки зору концепцій синхронії та діахронії

Мова - це динамічна система, але для виконання своєї головної функції (функції спілкування) вона повинна прагнути до незмінності. Отже, в мові одночасно діють два протилежні процеси - статика і динаміка. Існування цих двох протидіючих процесів породило два різні підходи у вивченні мови - синхронію і діахронію. Синхронія вивчає мову у певний відрізок часу, протягом якого, як передбачається, у ній не відбувається ніяких змін. Діахронія ж досліджує мову протягом усього її історичного розвитку. Довгий час ці два аспекти перебували у протидії.Ф. де Соссюр навіть пророкував розділення з часом лінгвістики на синхронічну й діахронічну. Але цього не сталося. Сучасне мовознавство схиляється до думки, що статика й динаміка характерні для мови на будь-якому етапі її існування. Саме їхня боротьба зумовлює постійний розвиток мови. Сучасна наука вивчає ці дві тенденції у їхньому поєднанні.

Мова постійно розвивається завдяки тому, що вона не є завершеною, закритою системою. Проте не всі зміни, які відбуваються у мові можна віднести до її розвитку. Проілюструвати це можна появою в мові "нових" слів, які незабаром стають архаїзмами. Лише зміни, які сприяють покращенню функціонування мови, звіцненню її системи можна віднести до розвитку мови. У різних підсистемах ці зміни відбиваються по-різному. У звуковій підсистемі такою зміною є збільшення кількості фонем на початковому етапі формування мови. У словниковій підсистемі - це відмирання старих слів і поява нових на позначення нових реалій життя. У граматиці - це виникнення лексико - граматичних і суто граматичних категорій. У синтаксисі - перехід від одночленного речення до двочленного, з подальшим ускладненням останнього. Розвиток мови є загальною закономірністю, але на різних етапах, за різних умов він може набувати різних форм. Функціонуючи мова нагромаджує кількісні зміни, які поступово перетворюються у якісні зміни структури і норми.

У свій час представники празького лінгвістичного гуртка (один із напрямків структуралізму, який виник у 1926 році й існував до 1952 року. Серед представників цього гуртка треба назвати В.Матезіуса, Б.Трнка, Б.Гавранка, Я.Мукаржовський, В.Скаличку, Й.Вахека тощо. Характерна особливість – тісний зв`язок із західноєвропейськими та російсікими вченими: Якобсоном, Трубецьким, Карцевським, Бюлером (Австрія), Блумфільдом (США), Мартіне (Франція) тощо) заперечили соссюрівське протиставлення синхронії й діахронії. Разом з тим празьки мовознавці підкреслювали перевагу синхронічного аналізу, оскільки вивчення сучасного стану мов здається єдиним критерієм, який дає вичерпний матеріал і дозволяє скласти про мову безпосереднє уявлення.

Визнання тісного зв`язку синхронії та діахронії привело празьких мовознавців до цілої низки важливих положень. Засновник празького лінгвістичного гуртка В.Матезіус запропонував метод "аналітичного порівняння" мов, згідно з яким у синхронічному плані порівнюють лінгвістичні системи споріднених і неспоріднених мов з виявленням тенденції їх розвитку. Ці ідеї пізніше стали основою типологічного вивчення мов.



3. Мовознавство синхронічне і діахронічне

Для дослідника мови важливі обидва аспекти — синхронічний і діахронічний. Для того щоб добре усвідо­мити сучасний стан мови, необхідно дослідити її історич­ний розвиток. Відповідно до двох підходів до вивчення мо­ви розрізняють мовознавство синхронічне і діахронічне.

Результати синхронічного мовознавства використову­ють для створення описових граматик різних мов, норма­тивних словників, розробки алфавітів для безписемних мов, для теорії і практики машинного перекладу. Коли ж мовознавець хоче дослідити історію мови, закони її роз­витку, він це може зробити лише за діахронічного підхо­ду до вивчення мови.

Синхронію і діахронію не можна ототожнювати й змі­шувати. На це ще в XIX ст. вказував російський мовозна­вець П.Ф. Фортунатов: "Велика помилка — змішування фактів, які існують у даний час у мові, з тими, які існува­ли у ній колись". Про це завжди повинен пам'ятати вчитель-словесник. Якщо, скажімо, дається завдання визна­чити морфемний склад слова подушка, то з погляду су­часного стану мови в ньому можна виділити корінь по-душ-, суфікс -к- і закінчення -а. Колись це слово членува­лося на морфеми по-іншому: префікс под-, корінь -уш-, суфікс -к- і закінчення -а. Мотивація слова була такою: "те, що кладеться під вушко". Нині ця мотивація забута і слово подушка не пов'язується живими словотвірними зв'язками зі словом вухо.

Водночас синхронію і діахронію не можна розривати, оскільки сучасний стан мови є продуктом минулого її розвитку. Глибинне пізнання мови можливе лише за умови всебічного її вивчення як у синхронії, так і в діахронії.

Слід пам'ятати, що синхронію і діахронію не можна ототожнювати зі статикою і динамікою. На будь-якому синхронному зрізі, тобто в будь-який момент, мова є жива діяльність, вона не є статичною, а постійно змінюється.


Висновки

Отже, синхронія (грец. одночасся) – вимога брати для порівняння явища, які відносяться до одного часового зрізу мови.

Діахронія (грец. різночасся) – поняття про розвиток і зміну мови по часу. Діахронічний аспект відслідковує, як і коли змінювалися певні мовні структури.

Застосування концепції синхронії і діахронії: мова ділиться на синхронні зрізи, кожний з яких розглядається в цілісності, а від одного зрізу до іншого слід уже діахронічний розвиток.
Список використаної літератури

1. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. — К. — Одеса, 1991. — С 15-52.

2. Русанівський В.М. Мова в нашому житті. — К., 1989.

3. Мова у соціальному і культурному контексті. — К., 1977.

4. Мова і духовність нації. — К., 1992.

5. Панов Е.Н. Знаки, символы, языки. — М., 1980.

6. Кисленко Ю.І. Системна організація мови. — К., 1997. Ю.Радевич-Винницький Я.К. Україна: Від мови до нації. — Дрогобич


Посилання на сайт: http://www.ukrlit.vn.ua/article/1120.html