Рівні інтерпретації тексту

Для розуміння герменевтики необхідно розрізняти поняття «твір», «текст» (див. ВІКІПЕДІЯ) і «дискурс» (Дискурс – это единство непосредственно речи и внешних факторов, влияющих на особенности этой речи. Например, литературный дискурс или политический дискурс – для передачи сообщений используются разные языковые средства и разные средства невербальной коммуникации. , Або те ж саме на ВІКІПЕДІЇ). Детально з цими поняттями вас знайомить курс, що має назву «Текстознавство». Ми розглянемо лише ті визначення, від яких ми будемо відштовхуватись, вивчаючи теорію твору.
Під текстом у широкому значенні прийнято розуміти структуру, що складається з елементів значення, єдності цих елементів та вираження цієї єдності; у вузькому значенні – єдність мовних знаків, що організовані за нормами конкретної мови і є носіями інформації.
Дискурс – це сукупність висловлювань, що стосуються певної проблематики, розглядаються у взаємних зв’язках з цією проблематикою, а також у взаємних зв’язках між собою. Одиницями дискурсу є конкретні висловлювання, які функціонують у реальних історичних, суспільних та культурних умовах, а в своєму змісті та структурі відбивають часовий аспект. Інтеракції між партнерами, що витворюють даний тип дискурсу, а також простір. В якому він відбувається, значення, які він творить, використовує, репродукує або перетворює.
Таким чином, можемо сформулювати 3 рівні інтерпретації тексту.
1. Філософічний рівень – передбачає інтерпретацію з точки зору відповідей на метафізичні запитання. Інтелектуальна діяльність такого типу піддається типологізації лише за способом мислення, але не прив’язується до конкретного знання або досвіду культурної традиції, окрім самої мови і суб’єкта мовлення; філософування – це чисте міркування (філософська герменевтика Мартіна Гайдеггера). Як правило, філософія не є безпосередньою підставою для оцінки тексту. Вона готує грунт для розгортання тих чи інших критично-філософських стилів.
2. Критично-філософський рівень – окреслює наявність так званих критично-філософських стилів, що є практичними дослідницькими методологіями, які пропонують ту чи іншу систему інтерпретації тексту (теорія архетипів Карла Густава Юнга, структуралізм Ролана Барта). Цей рівень з одного боку пов’язаний з певними філософськими передумовами, а з другого – орієнтується на якусь конкретну ідеологію.
3. Ідеологічний рівень – створює жорстку систему нормативів, висуваючи на перший план вимоги до тексту, а не потребу його зрозуміти. У цьому випадку дослідник відштовхується не від самого тексту, а від цієї нормативної системи, і вдається до інтерпретації з готовою схемою (найкращий приклада – підручники, в яких всі твори пояснювалися з точки зору ленінської ідеології)…